| Фото: ipress.ua Про це у своїй колонці на ТСН пише відомий письменник Юрій Андрухович:
Номер один: на моєму виступі був присутній професійний охоронець, який стежив за залом.
Номер два: по закінченні виступу до мене підійшла незнайома особа, яка кинула мені в обличчя фразу “Вы – настоящий фашист!”, після чого, сама, здається, дещо налякана содіяним, додала “большое спасибо” і зникла в натовпі.
Останнього нюансу я зрозуміти не можу. І це при тому, що звинувачення у фашизмі я – за всієї його несправедливості – якраз можу зрозуміти.
Того дня я намагався (і мені вдавалося) говорити неагресивно і максимально людяно. Я говорив про людську солідарність і взаємну підтримку, про збір коштів для поранених. Мій співрозмовник, російський письменник Міхаїл Шишкін, говорив значно гостріше і конфліктніше. Він – один із тих (не надто, на жаль, численних) російських талантів, які мають і матимуть відвагу не любити Путіна та всю його систему і кидати в обличчя західному світові сувору правду про те, що Путін цей західний світ увесь час купує, а той радо купується.
Я говорив значно м’якше, тож виходило так, наче ми з Шишкіним є двома класичними копами, добрим і злим. Ми не змовлялись, але так вийшло.
І все ж я можу зрозуміти кинуту мені в обличчя фразу “Вы – настоящий фашист!”. Це він, це найпоширеніший симптом відомої психічної хвороби під назвою “русский мир”. Якби фашизму не було, вони б мусили його вигадати. Боротьба з цим, переважно примарним, фашизмом – не тільки сенс, але й необхідна передумова їхнього існування. Як і виправдання всіх їхніх злочинів проти людяності. Забери в них цей фашизм – і що з них залишиться? Суцільний “Газпром”?
Тому, вже втретє кажу, я можу зрозуміти кинуту мені в обличчя фразу тієї особи. Але чому її другою фразою стало “большое спасибо”? От де загадка! Що вона хотіла цим сказати? Це залишиться її таємницею. Маєте якісь версії, звідки ця дивна вдячність?
Тим часом повернімося до професійного охоронця. Його нестандартну появу на літературних читаннях під час книжкового фестивалю було зумовлено тривожним сигналом від модератора нашого з Шишкіним виступу. Модератор є професором Базельського університету і знаним істориком, фахівцем з найновішої пострадянської історії. Він людина західна, європейська, схильна до зваженості й академічного спокою – здається, німець. Кілька тижнів тому він організував у своєму університеті дуже спеціальну наукову конференцію про закордонну політику Росії сьогодні. Тема, звичайно, кусається. Надто ж у тому сенсі, що Росія сьогодні (вона ж Russia today) звела всю свою закордонну політику до війни проти нас. Ну й до широкомасштабного обману решти світу з приводу цієї війни. От вам і вся, грубо кажучи, закордонна політика.
І все ж наукова конференція – це наукова конференція, а ніяка не сходка вуличних горлодерів. Наш модератор був шокований – вони зривали виступи, галасували, тупотіли. Хто “вони”? По-перше, “русские швейцарцы”, вони ж і “швейцарские русские”. Я так розумію, що це і є класичні путіноїди. Виїхали на Захід, щоб любити Путіна звіддалік найпалкішою своєю любов’ю. По-друге, спеціальні гості – німецькі праві. По-третє, ще одні спеціальні гості – німецькі ліві. Їх було повно, й вони, розгорнувши свою доказову базу – заздалегідь роздруковані великоформатні фотки із символікою батальйону “Азов”, скандували без кінця “Фа-ши-сты!”.
Конференція тоді сяк-так відбулась і сяк-так закінчилась, але професор очікував чогось подібного й на наших читаннях. Організатори фестивалю вирішили, що він має рацію, тобто краще застерегтися. За півгодини перед початком мені показали здоровенного охоронця й попросили в разі чого звертатися до нього. Я заспокоїв усіх запевненням, що на такі випадки в мене при собі пістолет. Ми посміялись, охоронець також. Було дивно, але й цікаво – читати свої уривки для заповненого вщерть залу плюс однієї масивної людини в чорній уніформі, що не зводила з цього залу своїх пильних очей.
Увечері ми з друзями підбили деякі підсумки. Швейцарія так пишається своєю нейтральністю, що вже й не зауважує, як наша війна перекинулася на її територію. Ще трохи – і тихому народові сироварів може стати незатишно у власних містах. Тим часом швейцарці й далі намагаються балансувати посередині, повторюючи мантру про “однакову відповідальність обох сторін”. Того, що одна з цих сторін – відвертий агресор, інша натомість – жертва агресії, вони нейтрально не зауважують. “Трепетання перед Росією записано їм у назві”, – каже Андреас. І додає: “Ти тільки вслухайся – Швей-Царія”.
