Люди на передовій живуть під постійними обстрілами Знімальній групі програми ТСН.Тиждень вдалося потрапити в саму середину війни - у село Гранітне тельманівського району на Донеччині.
Для окупантів - це просто поле бою. А для українців – передова, відступити від якої не можна.
Наша перша спроба відвідати село Гранітне була дуже короткою, інформує ТСН. На броні – Василь, він був лікарем на Майдані, оперував людей просто на вулиці, під ліхтарем. Із березня – мобілізований в АТО. Не ховався від війни жодного дня, тільки от мамі за дев’ять місяців так і не зізнався, де він.
Транспортер їде серед розбомбленого, розбитого села. Воронки на дорогах, розвалені будинки. Десь здалеку чується гупання. Місцевим Федору та Володимиру це не заважає – скручують останні деталі з корпусу старої, геть заіржавілої машини у чужому дворі. Такий тут заробіток.
Грошей чоловіки не бачили вже кілька місяців. Що робиться навколо, знають мало. З вересня не дивилися новин – немає світла. І немає куди їхати, переконаний Володимир.
“Я назбирав за все життя 100 тисяч гривень, вклав у будинок, а мене із нього виганяють. Куди мені їхати? В Америку чи в Росію? У мене немає грошей, щоб кудись поїхати. Я навіть у Криму жодного разу не був”, - нарікає Володимир.
На хвилину біля транспортера зупиняється військова машина. Військові теж не можуть поїхати, хоча з вересня не бачили рідних – хочеться хоча б у коротку відпустку – вдома дружини, діти.
Посеред білого дня людей тут практично не зустрінеш, бояться обстрілів, ховаються по підвалах. Місцеві переконують, що дітей у селі немає – вивезли. Проте знімальній групі таки вдалося кількох побачити.
Того дня час на візит у Гранітне нам визначив ворожий кулеметник.
Та ми зробили ще одну спробу. І нам щастить. Справжній день тиші.
Будинки в Гранітному виглядають настільки розбитими та старими, наче стоять тут з Другої світової війни. Машина привезла в магазин хліб. Купують тут лише найнеобхідніше. Ритм життя тут визначають обстріли та паузи між ними.
Головна мета бойовиків – вибити важкою артилерією українську бригаду, що тримає передову. Наші військові витягли з бою пораненого росіянина і надали меддопомогу. Інакше б помер.
Хлопець - з Воронежа, втратив ногу і спробував пояснити, чому він тут – мовляв, приїхав рятувати українців від “фашизму”. Але “фашистів” бачив лише в інтернеті та по телебаченню – російсько-пропагандистському. Такий собі звичайний окупант. Просто приїхав в Україну убивати українців. А зараз його навіть трохи шкода.
Втім у наших військових нині інші клопоти. День тиші на передовій означає приїзд пересувної бані. І тут це вважається справжнім святом. Є вода, гаряча.
Передова - то особливе місце. Життя і смерть тут поруч. І хлопці змушені призвичаюватися.
У бліндажі - чи не єдине місце у Гранітному, де є світло. Хоча й працює від генератора, але світліше, аніж будь-де. Та найгірше, кажуть чоловіки, – миші. Вони можуть не лише гризти харчі, а й ненароком здетонувати гранати.
