Луганські водії маршруток на знак протесту переходять на українську мову

Сьогодні в магазині купую кільку. Морожену. Дівчина ввічливо і спокійно розфасовує мені по кульочках. Беру 5 кг, по кг на кожного підопічного пенсіонера. Кілька зараз найдешевший продукт, та й корисний. І суп можна зварити, і піджарку по типу консервів зробити. До прилавку підходить чоловік просить, щоб не чекати, буханець хліба. Я погоджуюся, мені ще пакуватися довго. Все роблю машинально. Голова, як завжди забита проблемами і їхніми рішеннями, це вже зараз нормальний стан тут. Не відразу розумію, що незвичайного в діалозі чоловіки і продавця, а коли до мене доходить ... .впадаю в ступор. Він розмовляє українською. В центрі шахтарського міста. Там, де зараз Луганда. ЛНР, 2014 рік.
Переглядів: 592
| Фото: news.pn

Про це у Facebook написала Олена Степова.

“Вираз обличчя був у мене досить красномовним. Впевнена, так нерозумно я ще ніколи в житті не виглядала. Зі ступору мене вивів той же чоловік, який помітивши мій емоційно-мімічний стан, звернувся вже до мене: “Я бачу дівчина, мабуть, росіян шанує, побачила бандерівця та злякалась, що так дивиться на мене”.

“Дівчина трохи не зомліла, коли почула українську”, -вже відповіла я йому.

Він розсміявся: “О, то ти своя, бандерівка, а я вже злякався, що така гарненька і вата - сересер, - він повернувся до продавця, яка не реагувала на нашу розмову і займалася своє роботою, - Катрусю, налий ще мені пива.

“Я — місцевий. Он, з маршрутки, — він перейшов на російську, — просто вирішили з мужиками, як протест проти дебілізму, на українській мові говорити, кожен день тепер читаю, вчу, вимову слухаю. Так набандерився (він сміється), як-то кажуть, “останівка за рогом, а ти, москалику, злазь, приїхали”. А ти помітила, що в маршрутках шансон не грає, ось, теж наше рішення. Якщо блатняк слухаєш, сеп і ватник”, розповів чоловік.

“Моє місто, моє дивне, можливо ще незрозуміле або до кінця невивчене мною місто, як же ти вмієш дивувати. І головне в потрібний час, коли вже руки опускаються, коли чорнота перекриває кисень, а ти, ось, раз і сонечком, і мовою, і вірою. Будемо жити!”, йдеться у дописі Олени Степової.