Обставини його загибелі достеменно наразі не відомі. За деякими даними, він і ще один його побратим з Києва підірвалися на фугасі. Обидва були розвідниками. Володя свого часу пройшов строкову службу у військах протиповітряної оборони, але у своєму підрозділі мав позивний «Морпех». Очевидно, тому, що мав такі бійцівські якості, які притаманні представникам цього елітарного роду військ. Як про безстрашного бійця згадував про нього на панахиді, яка відбулася у неділю в Богородчанах, і один з бойових товаришів Володимира, пише ”Галичина”.
Сільський голова с. Глибокої Надія Тимків каже, що хлопець мав відчуття справедливості, був дуже активний і радо брав участь у всіх заходах, які проводили у селі. На нього можна було покластися в будь-яких випадках.
Володимир не мав постійного місця роботи. Їздив по сезонах, у тому числі й до Москви. Сказавши рідним, що їде на роботу, насправді пішов добровольцем захищати Україну.
За три дні до загибелі Володимира його мама допомагала збирали допомогу для ще кількох хлопців зі свого села, котрі наразі перебувають на фронті. Односельці здавали продукти, діти передавали свої малюнки.
У неділю на в’їзді в Богородчани, там, де цього літа було споруджено алею імені Небесної Сотні, зібралося понад тисячу людей, щоб зустріти труну з тілом героя. В очікуванні присутні молилися за упокій його душі. Під звуки нинішнього гімну борцям за волю України “Пливе кача” та вигуки “Герої не вмирають!” труну, вкриту Державним прапором та стягом “Правого сектору”, пронесли до обеліску Небесної Сотні, де відбувалася панахида. Її відправили п’ятеро священиків на чолі з деканом місцевого деканату УГКЦ отцем Петром. Чимало присутніх, які мали можливість, на колінах зустрічали гріб з тілом героя.
Гірко, страшно плакала мама, яка не могла відірватися від труни сина. Ридав, не приховуючи сліз, її чоловік. Ще одна жінка, схилившись над труною, голосила: “Володю, синочку наш!”. Чувся розпачливий плач серед людей, які прийшли сюди за велінням сердець.
По відправі під звуки траурного салюту з автоматів, які дали побратими героя, труну поклали до автобуса і повезли до села.
У Володимира Байдюка залишилися молода дружина і маленька дитина.