Ще кілька місяців тому я не могла зрозуміти, як же можна знищити таку кількість людей на очах всього світу, як же можна провести таку абсурдну кампанію проти цілого народу. Як?.. Сьогодні ж бачу, що пряма спадкоємиця СРСР послуговується тими ж методами боротьби - силою і брехнею.
Українська нація. Стільки лиха і бід вона витерпіла. По ній пройшлися всі катки історії - та настрашнішим був Голодомор. Цинізм цього акту геноциду проти нашого народу зашкалює. Людиноненависницький, антилюдський, антигуманний - таких прикметників на позначення Голодомору багато. І всі вони не можуть передати весь той жах цього поняття.
Смерть від голоду - страшна, довга, болісна смерть. Люди божеволіли, ставали звірями, канібалами, пухли і потім вмирали. Мільйони людей, тисячі жінок і дітей, це ж нечувано! Це страшно і боляче. Війна - це принаймні боротьба двох утворень, збройна боротьба, а така війна проти народу, як Голодомор, - це підлість. Найвищого ґатунку підлість! Радянська влада спершу в 20-х роках провела репетицію, а у 32-33 втілила цілком і повністю свій воістину найжорстокіший за всю історію акт геноциду. Найгірше, що винних не покарали. Ще сумніше, що наслідки Голодомору відчутно й досі. План радянського керівництва був завбачливим - теперішній послідовник Сталіна вдало користується його здобутками.
А здобутки, себто наслідки, справді вражають. Голодомор 1932-1933 років був не просто геноцидом - це був ще й етноцид проти українців, бо передбачав винищення ознак нашого етносу і нашої самосвідомості. Селяни мали померти насамперед через те, що були українцями. І померти вони мали не лише фізично, а ще й духовно і ментально. Виродження українців - ось головна мета більшовиків. Треба було попередити відродження української держави. Сотні повстань, люди, які ще не забули УНР-Директорію-Махна, наявність свого клаптика землі - це робило українців потенційними бунтарями. Адже селянин ревно оберігав своє господарство від зазіхань. Колективізація та розкуркулення стали болючими ударами для нього. Влада усвідомлювала, що допоки люди матимуть свою землю, доти знищити українців (більшість з яких була селянами, бо у місті «промантачились городяни на свої моди, проїлись на свої ласощі, проциндрили батьківщину на дорогі забавки» (Куліш)) - неможливо. Соціалізм в Україні був приречений на поразку, бо “українці як етнос з їхньою глибокою релігійністю, індивідуалізмом, прив’язаністю до своєї землі, приватновласництвом, не підходили для будівництва комунізму – і на це вказували радянські високопосадовці. Україна повинна бути стертою з лиця землі, а остатки українського народу повинні стати матеріалом для «нової історичної спільноти» – радянського народу, основою якого було б російське населення», - слушно зауважив шістдесятник Василь Овсієнко.
Поступово і систематично більшовики готували Голодомор. Жорстоко й цинічно втілювали свій жахливий план в життя. Точніш, у смерть, у смерті мільйонів. Цілу генерацію українців було знищено, тих деяких, що все ж вижили, - зламали. Метастази того морального зламу помітні й досі - зросійщення (українець-бо - ворог, а це вже постійна загроза смерті), страх (що генетично передавався з покоління в покоління), бажання бути при владі (адже тоді ти швидше за все не постраждаєш), і найгірше - втрата національної єдності, руйнація зв’язків усередині українського етносу. Саме Голодомор є причиною ментального розколу українців. Не так склалося історично, з давніх-давен, з Польщі-Російської імперії, ні - так сталося у страшному 33-тьому! Острах зберігати свою національну ментальність увійшов у гени і глибоко там укоренився. Чимало нащадків замордованих голодом українців сьогодні не визнають Голодомор геноцидом.
Важливим фактом є і те, що на місце повністю вимерлих сіл завозили росіян, таким чином, закріплюючи трансформацію України як такої. Так що не всі лнрівці і тому подібні справді українці. Хоча, суть, звісно, не лише в цьому.
Обурює, що винних не покарано, що ніхто не несе відповідальності, що ми за це недостатньо боремося. Чому не було і досі немає Нюрбергу №2 - суду вже не над СРСР, а над його правонаступницею? Йдеться не просто про визнання Голодомору геноцидом (що одразу розвіє міф «братерства» і стане ударом для імперського інстинкту Росії), мова йде і про матеріальну відповідальність. Німеччина, яка знищила набагато менше людей, аніж СРСР, тривалий час виплачувала контрибуції і опісля смерті Гітлера і всіх його поплічників. Чи не мала б і Росія понести відповідальність за такі жахливі дії більшовиків (її дій, зрештою, теж жахливі)?! Це принципова справа - домогтися визнання і хоч якогось відшкодування за знищення мільйонів українців. Ганьба і нашій владі, і нашим науковцям, що так довго нічого не робили. Та й не так багато зробили, зрештою, і досі.
«Коли Україна, криваві жнива зібравши для ката, сама умирала, і з голоду навіть згубила слова, Європа мовчала», - слова Олександра Олеся гірко констатують, що за Голодомор відповідальні не лише кати, але і всі ті, хто допустив геноцид. Передусім, Європа і Америка. Передусім, журналісти і політики. Звісно, допомога Україні була «політично недоцільною», та хіба ж може бути щось важливішим, аніж життя мільйонів людей? Холоднокровність і байдужість світу вражає. Зараз Європа уже говорить, та, зазвичай, лише словами допомога й закінчується. Слід зауважити, що це сьогодні багато українців мають великі проблеми з європейською тотожністю, а до Голодомору українські селяни за своїм світоглядом майже не відрізнялися від тодішніх польських селян чи французьких фермерів.
Наміри радянської влади очевидні - змінити як самих українців, так і вектор їхнього розвитку. Мовляв, всі ми з одної слов’янської колиски - неначе то «агенти Пілсудського», а не росіяни, є нащадками монгольської орди, то ж нічого страшного, що «старший брат» привласнив собі величезний шмат історії «молодшого». Влучно зазначив Вадим Скуратівський: “Свідомо спрямований і бездоганно виконаний кремлівськими сатанистами Голодомор 1932–1933 років унеможливив утвердження України міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне, на це і була розрахована підступна акція українофобів”.
Як бачимо, Голодомор став сильним ударом по майбутньому українськості. «Знищення Атлантиди українського села» (І. Дзюба) як осередку самобутності, самоідентифікації і духовності не минуло безслідно. Саме Голодомор є однією з причин «мовного питання», утворення днр-лнр, ментального роз’єднання, безпам’ятства й агресії. Це все передалося генетично, тому слід послідовно викорінювати ці інстинкти з душі українця. Цим, власне, мали б займатися ще від часу відновлення незалежності України, але… маємо те, чого б мати не хотіли.
Може, ми і є постгеноцидною нацією, постколоніальною і т.д. Але зараз потрібно взяти історію у свої руки, потрібно засвоїти її уроки і виправити помилки. Зрештою, треба творити сьогодення й майбутнє так, щоби всі ці пост- більше не були зловісними фантомами чи реаліями українськості.
