| Фото: kp.ua 30-річний Сергій жив у Києві, далеко від війни, але не зміг спостерігати за нею через екран телевізора. Вирушив на схід разом з добровольчим батальйоном “Донбас”. Він був під Іловайськом, коли ополченці оточили українських бійців. Під час жорстоких обстрілів чимало хлопців загинули та багатьох поранило. Щоб врятувати їх, домовилися, що українська сторона відвезе своїх поранених, а ополченці заберуть у полон здорових солдатів. Серед них був Сергій разом зі своїми товаришами. Близько місяця ці хлопці з “Донбасу” просиділи в підвалі донецького СБУ, повідомляє ”Комсомольська правда в Україні”.
“Про те, що брат у полоні, ми дізналися, як і більшість громадян про своїх близьких, з телевізора, - розповідала Євгенія Власова в ефірі телеканалу “Перший Національний”. - У Москві живе наш з Сергієм дядько. Він побачив телесюжет, в якому головною зіркою був Сергій, подзвонив нам і про те, що він у полоні, дізналися всі родич”і.
Євгенія кинулася стукати в усі двері, підключила всі свої знайомства, але толку було мало. Дивом “достукалася” до керівника Центру звільнення полонених Володимира Рубана. Він для неї став головною рятівною соломинкою, а вона для нього - не зіркою, а звичайною нещасною сестрою, яких до нього зверталися сотні. Рубан взявся допомагати їй нарівні з іншими людьми зі словами “Зробимо все можливе, але моліться”.
“Ми вели переговори з усіма сторонами, зокрема з міністрами оборони, податків і зборів ДНР. Але ми робили це дуже сухо. Вирішальну роль зіграла Руслана Лижичко. Вона колись виступала на змаганнях, де тренером з дзюдо був нинішній міністр оборони ДНР. Завдяки цьому вони знайшли точки дотику, і якось їй вдалося вблагати його звільнити Сергія. О 3.30 ранку він підписав указ, а в 4.00 він уже був на волі”, - сказав Володимир Рубан.