| Фото: patrioty.org.ua Ці хлопці, бачили війну лише у фільмах, і ніколи не сподівалися, що таке випаде на їх долю. Довелося вчитися бути воїнами і вони ними стали – твердими у своєму поступі, незламними у бою. Біда навчила…
Серед хоробрих наших захисників — і 32-річний Василь Стуженко з Кривого Рогу. До війни він працював у продовольчому відділі “Ашану”. Мобілізували чоловіка 18 травня. Дома залишилися старенькі батьки-пенсіонери.
6 червня у складі 40 батальйону “Кривбас”, утвореного на базі 17 танкової бригади, він потрапив в зону АТО. Служба проходила на Південному Сході Донецької області в райцентрі Старобешеве, всього в 6 км від кордону з Російською Федерацією. Воїни виконували завдання територіальної охорони блок-постів. Разом з товаришами Василь займався доставкою провіанту та боєприпасів в район Іловайська.
На День Незалежності 24 серпня, коли група з восьми бійців поверталася з чергового завдання, на них напали сепаратисти. Сумнозвісний “Іловайський котел” якраз стискав свої лещата. Почався гранатометний обстріл, хаос, пекло. Сепартисти майже відразу поцілили в кузов машини, де були українські бійці. Рани дістали всі або майже всі (доля двох бійців досі не відома). Василь побачив, що рука тримається лише на клаптику шкіри, відчув, що поранений і в ногу. Больовий шок вгамувати було нічим – аптечки з давно протермінованими ліками ніхто не брав, пишуть “Патріоти України”
Хлопці з машини повистрибували, а він ледве спромігся перевалитися через борт. Упав біля узбіччя, стискаючи зуби став відстрілюватися вцілілою рукою. Нападників було в декілька разів більше, ніж українців. Швидко стало зрозуміло, ті хто ще в змозі тримати зброю довго не протримаються. Василь усвідомив: місцевість відкрита, ворог наближається, кулі все щільніше проносяться поряд, треба десь сховатися. Став повзти до посадки, не випускаючи гарячий автомат. Ледве здолав 150 метрів, знайшов якусь ганчірку і сяк-так перев’язав рани.
Василь бачив як сепаратисти перевіряли скалічену машину, чув зовсім поруч голоси, що наближалися. Бойовики стріляли у все що здавалося підозрілим. Напівживий, знесилений, заюшений кров’ю українець лежав нерухомо, чекаючи на розв’язку. Підняти, втримати, перезарядити зброю годі й думати. Сил залишалося хіба поміркувати про життя. Хотів власну родину… не встиг… шкода… пожити б ще… батьків шкода… самі ж лишаться на білому світі старенькі…
Час минав. Декілька разів втрачав свідомість. Приблизно за три години їхали українські розвідники і Василь подав голос. Нашвидкуруч надали першу медичну допомогу і доправили в Старобешів. Там бійцеві довелося ампутувати і праву руку, і праву ногу.
Потім почалися тривалі та болісні вояжі по госпіталях: Волноваха – Розовка – Дніпропетровськ – Київ. Після контузії, великої втрати крові та багатьох травм голови боєць переніс численні операції. Зараз з Василем у Київському центральному воєнному госпіталі невідступно перебувають і батько, і мама. Він у них – єдина дитина.
Велику вдячність висловлюють батьки волонтерці Оксані Косенко, яка прихистила їх у чужому місті, а також її родичці – Надії Кузьменко за добре серце.
Не лише вони проявили чуйність до пораненого. Спілка офіцерів-афганців з Умані подарувала Василеві Стуженку електро-візок, чим суттєво полегшила пересування. За це інвалід АТО дуже вдячний.
Хлопець не втрачає дух. Мріє відновитися, завести власну родину. Здійснити те, про що мріяв з дитинства – відвідати Гімалаї та Китай.
Однак наразі Василеві потрібно зробити протези. Протез руки надто складний і робиться виключно закордоном. Але він вкрай необхідний.
Василь Стуженко: МФО 322 669 код ОКПО 09322277 р/р 262 56 0000 47 070
