Російський блогер показав, хто і як насправді живе у російських селах. ФОТО

Погані дороги, бруд, зруйновані будинки, жахлива інфраструктура, відсутність роботи, алкоголізм і байдужість до подій — так живуть люди в селах і маленьких містечках Росії.
Переглядів: 4233
| Фото: lezhnev-sergey.livejournal.com

Про це написав у своєму блозі Сергій Лежнев.

“З’їхавши з федеральної траси М2, я потрапив у зовсім іншу Росію, Росію того часу. Пропоную вам подивитися на те, як в наші дні живеться не в далекому селі або хуторі, а в селах центрального регіону. Таке враження, що це просто якийсь інший світ, в якому час зупинився “, - пише блогер.

Він зазначає, що Росія завжди була сильна своїм селом, в усі часи саме село давало хліб і сили країні. Зараз же російський уряд “вважає за краще імпортувати на нафтодолари продовольство, продовольчу сировину, ніж зміцнювати і розвивати сільський сектор”.

Разом з селами і селищами, на думку блогера, помирають так звані малі міста з містоутворюючими підприємствами, які закриваються і перестають давати місту робочі місця, одночасно руйнуючи інфраструктуру і соціальну сферу.

Автор блогу приїхав в село Кропивна (Тульська область). Раніше це було місто. Населення - близько 3 тисяч осіб.

При самому в’їзді в село стоїть покинутий радгосп. Він займає близько 10 Га землі.

“Я вирушив через центр селища. Тут все сумно. Центр, і саме селище на 90% складається з таких ось будиночків”.

Це - центральна вулиця, на якій розташовані адміністрація, Ощадбанк, лікарня, пошта.

“Тут можна побачити зарослі бур’янами до дахів будиночки У деяких з них у вікнах вставлені шматки фанери, картону або плівки. - Просто тому, що немає магазинів, де можна купити скло Але є тут і двоповерхові (квартирні) будинку.”, - Пише Лежнев ,

“Раніше тут був храм, потім пожежна служба, зараз там миші та щури”.

За його словами, різко знизилася населеність не тільки сіл, які просто зникають з карт, але і малих міст і селищ. І це не тільки райони Далекого Сходу, а буквально області, що знаходяться в 200 км від Москви:

“Досить виїхати недалеко за межі цієї зони, і ви побачите, що там відбувається”.

“Зараз тут розташований місцевий “Газпром” Раніше тут було училище, до складу ради училища входив Л.Н. Толстой.”, пише Сергій Лежнев.

“Далі я потрапив в якесь пекло, їй-Богу. Дивіться самі. Село Федорівка, чисельність жителів приблизно 400-500 чоловік.

Раніше в цій будівлі сиділа місцева адміністрація, зараз там практично нікого немає. Поряд з будівлею також всюдисущий телефон-автомат, їх тут три штуки. Хто буде по ньому дзвонити?”, зазначає блогер.

“Як виявилося тут розташована “Пошта Росії”. Пекельні умови”.

“У цій будівлі щодня з ранку до вечора п’ють, п’ють всі: і хлопці, і дівчата. На питання, чому вони п’ють, мені відповіли: “А що робити, роботи немає. От візьми нас із собою прямо зараз. Ми готові працювати охоронцями, водіями. Нам багато грошей не треба”, - розповідає блогер.

У селі також розташовані двоповерхові квартирні будинки. У них немає газу, води. Але люди все одно живуть. Щоб провести газ, за словами Лежнева, потрібно з кожного будинку зібрати по 600 тисяч рублів. Таких грошей тут ніколи не було.

“Житловий фонд занепав і не ремонтується - а навіщо, адже все одно всі виїдуть в місто. Тому немає доріг, немає транспорту, єдині маршрути рейсового автобуса або електрички скасовуються назавжди”, йдеться у блозі.

Лікарні в селі немає, найближча - в 50 км. На село один магазин, правда там в основному горілка.

За словами Лежнева, жителі неодноразово писали листи в Москву в надії, що їх почують, але відповіді так і немає. Просили газ, дорогу, та автобус, щоб ходив три рази на день.

“Погано впливає на здоров’я жителів і соціальна невлаштованість, через що вже після 12 години дня велика частина жителів перебуває в стані алкогольного сп’яніння. У 2005 році закрився спиртзавод, багато місцевих там працювали. Тепер вони в пошуку роботи. Був величезний колгосп, який займав передові місця в Росії, але і від нього мало що залишилося “, - пише він.

Далі Блогер відправився в Курську область. Він вибрав два села: Кам’янка та Павлівка. Села великі, і відносити їх до глибинки не можна.

Чисельність населення у Кам’янці — близько 700 осіб. Протяжність найдовшої вулиці — майже 5 км. Село велике. В селі знаходиться напіврозвалена церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка включена в список виявлених об’єктів культурної спадщини. Сам храм був побудований в 1893 році. У 1929 році церква була закрита і почала використовувалася під зерносховище.

“Я перший раз побачив, щоб церква такого масштабу розташовувалася прямо по центру колгоспу. Там же я зустрів місцевого жителя, напевно, сторожа. Він мені розповів, що зарплата у нього 6,3 тис. рублів, але йти в інше місце варіанту немає. Надія на те, що прийде якийсь ефективний власник, у місцевих жителів майже немає. Досвід інших сіл показує, що інвестори рідко націлені на нормальне виробництво сільгосппродукції, часто погано розбираються в сільському господарстві. Відомо багато випадків, коли з появою інвесторів господарство остаточно розпадалося”.

“Щоб купити бодай хліб, старим доводиться йти по багнюці кілька кілометрів. Дзвонили, просили, писали вже в усі районні та міські інстанції, — розповідає бабуся. — Легкові машини тут проїхати можуть тільки три літніх місяці, якщо, звичайно, дощу немає. В інший час — не дай Бог захворіти”, передає блогер.

“У селі є школа. Навчається в ній майже 30 дітей. Буря освітніх реформ, руйнівним смерчем пронеслася по всій російській провінції, але їхню школу обійшла стороною. Зарплата вчителя — 7,8 тис. рублів (ставка), але в підсумку виходить близько 12 тисяч. Школу обігрівають вугіллям, хоча “Газпром - лідер поставок газу в Європу” — наголошує Лежнев.

“На селі мало кого цікавить політика, тут і своїх проблем і турбот вистачає. Люди намагаються вижити самостійно: хтось поїхав на заробітки, хтось займається особистим підсобним господарством, хтось просто пропиває життя. Зрозуміло, що в таких селах молодь залишається неохоче, селяни, які вдало влаштувалися на стороні, поспішають виїхати звідси. Залишаються хіба пенсіонери, працівники бюджетної сфери і власники ЛПХ. Без містоутворюючих підприємств та інфраструктури населені пункти не просто неефективні, але нежиттєздатні, а їх населення - навіть не “видатковий”, а “відпрацьований” матеріал. Як люди переживуть ці “об’єктивні” процеси, судячи з усього, ніхто особливо не знає і навіть не замислюється”, - йдеться у блозі.