| Фото: firtka.if.ua
Приїхав Абрахам в Івано-Франківськ із міста Тема, що за декілька кілометрів від столиці африканської країни Гана, ще у 2008 році. Хлопець жартує, що застав тоді у нас дивні погляди у свою сторону і долар по 5 гривень.
Каже, що обрав місто випадково – через агента, як прийнято у них в країні, отримав запрошення від ІФНМУ і вирішив їхати. Медиком тоді не дуже хотів бути – мав інше бачення власного майбутнього. Однак, воля родичів перемогла, пише ”Фіртка”.
«Мій дядько колись вчився у СРСР також на медика. Мама у мене лікар, а батько підприємець. Дядько наполіг, щоб і я попробував, хоча я не хотів», - пригадує студент і додає, що його брат і сестра обрали для себе дещо простіші спеціальності.
Загалом, як пояснює ганець, у них в країні закордонна освіта є звичним явищем. Відтак, більшість випускників шкіл, які мають змогу, здобувають фах саме закордоном. А ще, на його переконання, це дозволяє людині розширити її кругозір.
«Просто захотів побачити світ, вийти за рамки свого середовища, побачити щось нове, пізнати нову культуру, розширити свій кругозір. Якщо ти нікуди не підеш – ти нічого не знатимеш про світ. У нас так прийнято. Я не хотів бути обмеженим. Тим більше медицина дуже швидко розвивається і потрібно мати багато різних джерел знань», - стверджує Абрахам.
Ось так він і опинився на Прикарпатті.
Українська їжа і зима – це щось…
Зараз Абрахам уже на шостому курсі і влітку закінчує навчання. Каже, що повністю адаптувався і навіть відчуває себе своїм серед іванофранківців. Однак, зізнається, спочатку було ну дуже не просто.
«В Івано-Франківськ я приїхав у 2008 році. Поступив в університет у 2009 році. До цього часу ще 9 місяців вчив мову. Українську я не знав взагалі, тільки англійську, тому нічого не розумів. Тоді нас приїхало десь 20 студентів. А взагалі тоді в Івано-Франківську було мало іноземних студенів із темною шкірою. І на нас так дивно дивилися. То було якось незвично. Але пережив. Зараз це вже не проблема, - розповідає іноземець.
Зразу вирішив, що житиме серед українців, щоб краще вивчити мову ну і з навчанням орієнтуватися. Відтак, поселився у гуртожитку. Тоді місцеві студенти йому дуже допомогли: «Живу у гуртожитку. Я і хотів там жити, щоб навколо були українці. Хотів мати шанс говорити по-українськи. Якби я жив сам у квартирі, то я б не міг так багато говорити. А так маю можливість і спілкуватися, і якщо потрібно, то і по навчанню щось порадитися».
Коли ж згадує про перші враження від України, то просто посміхається. Каже, що ледве пережив зиму.
«У нас зими немає. Натомість дуже часто йдуть дощі. Тому спочатку мені було дуже холодно. Як тільки приїхав сюди, я не мав теплого одягу. То був грудень, лежав сніг. Так замерз, що не відчував пальців на руках», - ніяковіє ганець.
А ще їжа. Це вже зараз Абрахам хвалиться, що смакує українським борщем, а відразу усе йому видавалося дивним: «Їжа - це було щось з чимось. Тут зовсім все інше. Багато того, що є у нас, в Україні просто не росте. Спочатку мені нічого не подобалося, багато страв я не знав як їсти. Зараз я вже звик до цього і мені все подобається. Практично, як свій».
Має хлопець в Івано-Франківську багато друзів, бо завжди старається з усіма бути привітним і доброзичливим.
«Маю багато друзі серед українців. Вони добрі. Але якщо ти сам добрий, то люди до тебе тягнуться. Вони мені допомагають, а я їм допомагаю. Деякі студенти мають якісь конфлікти, але у мене такого ніколи не було. Я не конфліктна людина і не люблю конфліктні зони. Кінотеатр, театр, парк – це моє», - говорить студент і додає, що намагається постійно підтримувати контакти із своїми земляками, яких в Івано-Франківську вже близько сотні. Кожних вихідних вони збираються, щоб поспілкуватися на рідній мові і хоч трохи відчути себе як вдома.
Додому їздить не часто – далеко та й намагається у вільний час краще вивчити Україну.
«Їжджу раз на три роки. Ось цього літа я був вдома. Дехто буває частіше. Я ж просто хочу більше пізнати Україну. За час канікул я подорожую по Україні. Був у Києві, у багатьох містах західної України, в Одесі – відпочивав на морі. Не пощастило, правда, побувати в Донецьку».
До речі про ситуацію в Донецьку - тут іноземець не багатослівний. Про політику хлопець говорити не хоче, а тим більше про війну. Хоча зазначає, що йому дуже шкода простих людей, які стають заручниками чиїхось інтересів та амбіцій.
Лікар має говорити з пацієнтом на його мові
Бути медиком у Гані –престижно. Тамтешні університети закінчують одиниці і далеко не усі із випускників стають висококласними фахівцями. В Україні ж вчитися набагато простіше. Втім, хлопець зовсім не применшує вагу тутешнього навчання. Навпаки каже, що саме тут отримав змогу розвиватися і пізнавати нове, став набагато досвіченішим і впевненим у собі.
«Система навчання у нас вдома – така, що викладач багато пояснює. А тут, в Україні, треба багато самому шукати, вчитися. Це дуже дисциплінує і заставляє до роботи, потрібно постійно бути готовому. Це додає впевненості, - говорить іноземний студент. - В Україні легше поступити вчитися, але щоб стати добрим лікарем – це залежить від кожного індивідуально».
Хлопець дивується тим, хто каже, що в Україні погана медична практика. За його словами, якщо людина хоче стати фахівцем, то вона це зробить у будь-яких умовах.
«В Україні є дуже хороша можливість вчитися, є все необхідне. Той, хто не хоче вчитися знайде безліч проблем – то інструменти застарілі, то книжок немає, то база не така. Так проблеми є, але вчитися можна, - розповідає Абрахам. - Вважаю, що увесь час і можливості, які дає Бог, потрібно використовувати. Тобто, якщо є можливість вчитися медицини, то це потрібно робити, потрібно старатися і удосконалюватися і у підсумку буде результат. Все залежить від тебе».
Відтак хлопець і не шукав легких шляхів у навчанні – обрав україномовну групу іноземних студентів.
«В університеті навчатися можна на трьох мовах: українській, російській, англійській. Я обрав українську. Група у нас з іноземних студентів, але ми навчаємося по-українськи. На першому курсі – це був просто жах – добре не розумів мови, важко було розуміти книжки. Це ж медицина на не зовсім зрозумілій мові. Але зараз вже все добре, - посміхається студент. - Найкращий варіант звичайно було б навчатися на англійській мові. Але я вибрав українську мову, бо вчуся в Україні і лікар має говорити з пацієнтом на його мові. По-друге, звичайно, викладачі краще донесуть до студентів предмет саме українською, а не англійською. По-третє, я в Україні і тому хотів навчитися саме цієї мови, а не російської чи якоїсь іншої. Це ж приємно для українців, що я знаю їхню мову і також повага до народу і країни, які дали мені цей час для навчання».
До речі, українська в Абрахама досить добра. Як для людини, яка приїхала із чужої країни і ніколи раніше не чула нашої мови, ганець вправно володіє українською.
Далі Абрахам планує продовжувати навчання у Великобританії. Там він обрав для себе вузьку спеціалізацію – буде кардіохірургом. В Україну працювати повертатися не планує. Однак, хлопець точно знає, що приїжджатиме сюди у гості до друзів, які стали його другою родиною за ці роки.
