Мераб Концелідзе родом із містечка Кобулеті, що біля Батумі. Вперше до Калуша приїхав у 2000 році з мандаринами. Розповідає, що на Прикарпаття тоді перебралося багато земляків, навіть з одного кварталу, тож було до кого приїздити. У Калуші Мераб познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Ольгою. Сміється, що побачив і пропав. Сім’я живе у Бережниці Калуського району. Мають двох дітей: шестирічного Джано та чотирирічну Анано, яку вдома називають Анькою, пише Репортер.
Мераб дуже гарно говорить українською. Старається вимовляти всі слова чисто, бо дуже подобається наша мова. У Бережниці він мав свій невеличкий бізнес. За фахом – інженер сироваріння. Каже, це в них сімейне. Дід, батько – всі варили сир сулугуні та бринзу. У Мераба теж усе виходило смачне, мав багато замовлень з Франківська, Львова, Києва. Навіть вирішили з кумом Василем розширювати виробництво. Склали план, все прорахували, а тут – революція.
На початку грудня Мераб записався в самооборону та поїхав до Києва.
«На Майдані було багато грузинів, двоє загинули, – каже чоловік. – Вони віддали найцінніше, а чому? Бо ми любимо цю країну. У нас багато спільного. Це дві нації, які добре розуміють одна одну. Ми такі ж вільні люди. Ми боролися за свою свободу, за демократію і тепер це повторюється в Україні».
Воїн за призванням
Наприкінці травня Мераб Концелідзе та ще 12 калушан записалися добровольцями у батальйон «Донбас».
Спершу Мераба не хотіли брати через вік. Але він довів, що може дати неабияку фору молодим. Дружина Оля була шокована, бо лиш пережила Майдан, а тут чоловік зібрався на війну.
«Вона в мене мудра жінка, усе розуміє, – говорить Мераб. – Я сказав, якщо мені суджено вмерти там, то я вмру і тут. За призванням я воїн і повинен воювати».
Після місяця навчань на полігоні під Києвом батальйон відправили на схід. Перші бої були в Артемівську. Розповідає, що не у всіх бійців навіть була зброя.
«Держава нам нічого не дала – ні одягтися, ні взутися, – говорить чоловік. – Усе – волонтери. Зброю ми добували вже в бою. В Лисичанську у противника відбили велику базу зі зброєю, харчами, медикаментами. Ми десь три дні два міста забезпечували харчами з тих складів. Просто роздавали людям. А інсуліну скільки знайшли! Все здали в лікарні. Зброю забрали собі».
Потім були Попасна, Первомайськ, Курахово, а далі Іловайськ…
У батальйоні Мераб був водієм-штурмовиком. Вивозив групи на завдання – розвідників, мінометників, охорону. Мав позивний «Шах».
Охоронець комбата
У серпні командир «Донбасу», а нині нардеп Семен Семенченко взяв Мераба Концелідзе своїм особистим охоронцем. Мераб каже, після революції в Грузії навіть був охоронцем президента Михаїла Саакашвілі. Але то було інакше.
З комбатом Семенченком, водієм та ще одним охоронцем вони їздили по найгарячіших точках. «Семенченко завжди був на передовій, – говорить Концелідзе – Як військовий він добрий. Ніколи в штабі не відсиджувався».
Та охороняти комбата йому довелося тільки тиждень. 18 серпня «Донбас» увійшов в Іловайськ.
«Зранку 19-го були постійні обстріли, – згадує Мераб. – Семенченко з комбатом «Дніпра» Юрієм Березою поїхали на передову. Вирішували, кому в який напрямок рушати та звідки вести бій. Я прикривав комбата від снайперів. Далі почався мінометний обстріл. Ми стояли перед мостом. Перша міна перелетіла через нас. Я крикнув відходити. Семенченко рушив у мій бік. Між нами було три метри, і тут маленька міна летить у мене з-за спини та падає посередині. Вибухова хвиля пішла на комбата, осколки потрапили йому під ребра, в стегно. Мені – лише в ноги».
Далі їх обох доправили в лікарню у Дніпропетровськ. Мераб показує, що досі один осколок не витягли, бо засів глибоко. Потрібна операція, але, каже, поки життю не загрожує, нічого робити не буде, бо треба воювати, а не лежати в лікарні.
Патріотична грузино-українська сім’я: Мераб Концелідзе з дружиною Ольгою, сином Джаном та донечкою Анано
Через тиждень Мераб уже рвався на передову, бо хлопці дзвонили, розповідали про тяжкі бої в Іловайську.
«Вийшло так, що нас зрадили, – говорить він. – Наші ж. Противник – це не ДНР і ЛНР, то для нас було, як соняшникове насіння. Там воювала Росія. Ми би могли їм протистояти, але не тоді, коли спина з тилу не прикрита».
На передову його не пустили, то помагав хлопцям, які виходили з оточення, зустрічав їх, перевозив ранених у Дніпропетровськ.
Дитячі листи – сила
У жовтні Мераба Концелідзе нагородили орденом «За доблесну службу» – носить його поверх чорної форми з нашивками «Донбасу».
Грузинів за Україну воює багато.
«Це не найманці, – каже Мераб. – Вони, як і я, воюють за свої сім’ї, за країну, в якій живуть. За півроку, що я в «Донбасі», отримав 6 тис. грн. Я не жаліюся. Помагають друзі, волонтери. Дзвонять: «Шах, що тобі треба?». Відповідаю: «Тільки ваші молитви. Попіклуйтеся про мою родину». Вони допомогли вдягти до школи мою дитину, купили книжечки, рюкзак. Багато допомогли».
Мераб розповідає про своїх дітей, як їхні малюнки, голоси підтримують та допомагають там. Бійці обклеюють малюнками стіни бліндажів, аби хоч так відчувати себе в мирному світі.
З рідними Мераб зідзвонюється щодня. Дуже за ними скучив. За цілий рік вдома був, може, місяць.
Ще згадує загиблого побратима Льоню «Броню» із Чернівців, як дали один одному слово, що після війни помандрують з родинами до Мераба на Батькіщину.
«Як усе закінчиться, обов’язково поїдемо, – каже Мераб. – І дружину, і доньок Льоні візьмемо…».
