Прокуратура висловлює підозри ще щонайменше п’ятьом військовикам батальйону. Що ж до комбата Віталія Комара (кримінальна справа проти якого, нагадаємо, була відкрита першою), то досудове слідство закінчене, і обвинувальний акт направлено до суду.
«Останнє, що нам стало відомо, це те, що справу передали з Одеси у Знам’янку Кіровоградської області з перспективою направлення до столичних судових інстанцій», — повідомив адвокат комбата Олександр Бережний, пише ”Збруч”.
Отже, суд у справі Віталія Комара має початися вже невдовзі. А тим часом військова прокуратура Південного реґіону України звернулася до командира роти Володимира Процького і повідомила йому про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 402 (непокора), ч. 2 ст. 404 (опір начальникові) КК України. Того самого дня (7 листопада) суд задовольнив клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі строком на два місяці, з визначенням застави. Понад 24 тисячі гривень застави вже внесли, і Володимир Процький тепер перебуває під домашнім арештом.
«Слідством зібрано достатньо доказів про те, що зазначений військовослужбовець спільно з групою підлеглих відкрито та умисно відмовився виконати письмовий наказ командування щодо повернення підрозділу до виконання обов’язків військової служби в зоні АТО.
Окрім цього, продовжуючи чинити опір начальникові, він віддав наказ підлеглим вчинити насильство стосовно представників Військової служби правопорядку із застосуванням зброї, після чого самовільно відбув з підрозділом до місця постійної дислокації в Івано-Франківську область», — заявляють у ГПУ.
Ще на початку розслідування військовий прокурор Анатолій Матіос говорив для преси, що Процький «виявився людиною, яка закінчила військове училище в Росії, брала участь у чеченській і абхазькій війнах на боці Росії. З 1995-го жив в Україні, одружився, має дітей, а коли почався конфлікт, пішов добровольцем у цей батальйон». Дехто почав називати Процького аґентом ФСБ.
Виглядає, що цей офіцер відразу наразився на антипатію вищого військового керівництва. Його колеґи зазначають, що Процький має кілька незручних рис, серед них гостре почуття справедливості та відверта манера висловлювання думок. Бачивши, як непрофесійно його батальйон збирають у зону АТО, та маючи досвід участі у воєнних діях, Володимир, мовляв, від самого початку ставив гострі питання і критикував керівництво.
Потрапивши в горнило обстрілів на сході, Володимир Процький разом з досвідченими товаришами шукали виходу з ситуації, розуміючи, що загибель командира Юрія Барана була такою самою безглуздою, як і жовті автобуси з написом «Шкільний», якими доводилося пересуватися, аби мати комунікацію зі сусідніми підрозділами. Допомога приходила тільки від місцевих мешканців, які бралися зводити укріплення та підсобили з технікою.
Згодом розвідка доклала, що терористи наступають. Відходили сусідні батальйони, а про «Прикарпаття» ніби забули. Штаб не давав жодних розпоряджень, окрім команди залишатися. З допомогою місцевих волонтерів вдалося виїхати за лінію вогню.
Процький «відзначився» і на шляху додому, коли відкрито відмовився здавати зброю по дорозі, про що заявив вищому військовому керівництву, яке приїхало їм напереріз з двома «Уралами» спецпризначенців. Процький вважає, що тільки завдяки тому, що серед них виявилися знайомі хлопці, їхній підрозділ тоді не знищили. Під Знам’янкою, назвавши їх «незаконним збройним формуванням», «прикарпатцям» ледь не винесли вирок — знищити. Процький тримався до останнього: або пан, або пропав. Особисто сварився з військовим прокурором Матіосом, і тому, каже, в особі того нажив собі ворога.
Після винесення підозри Володимира Процького чекають в прокуратурі, але він ще сподівається, нарешті, отримати належну медичну допомогу, бо в зоні АТО зазнав серйозної контузії. Військкомат вперто не дає скерування на шпиталізацію, і Володимир переконаний, що діє змова на всіх рівнях. Тим часом наслідки контузії даються чути щодня — військовик має нестерпні болі голови та безсоння.
