Примітно, що 2 з 10 кадрів рейтингу зроблені в Україні. Щоправда, приводи, через які ці світлини зроблені, сумнозвісні, пише Курс з посиланням на Mainpeople.
Еллен Дедженерес. Голлівуд, Каліфорнія. 2 березня 2014.
“Все почалося з жарту над Меріл Стріп, тому що вона прекрасна актриса з чудовим почуттям гумору. Все повинно було бути так: ... Я спускаюся в зал до Меріл і прошу її зробити зі мною селфі. Все з метою поставити рекорд по кількості ретвітів. Я знала, що вона погодиться, а також що поруч будуть сидіти багато інших зірок, хто захоче приєднатися (але про мою задумку ніхто не знав, це був сюрприз для всіх). По ідеї, охочих мало стати так багато, що мені б довелося попросити Меріл нас сфотографувати. Але Бердлі Купер взяв цю роль на себе. План спрацював і знаменитостей вийшло більше, ніж я припускала. Джаред Лето прибіг з іншого кінця залу. Бред і Анджеліна теж прийшли з сусіднього сектора. Там ззаду десь є і Лайза Мінеллі. А праворуч ви бачите брата Люпіти Ніонго. Цей момент став незабутньою подією для мене, який я запам’ятаю назавжди”, – коментує Еллен Дедженерес.
Ріс Макдонелл. Київ, Україна. 25 січня 2014.
“Удари палицями по металу – єдиний звук, який я можу згадати з тієї суботи на вулиці Грушевського. Все, що ви бачите, – результати ночі боротьби напередодні. Температура впала нижче -20 градусів, і зимове світло з дифузією диму, з язиками палаючих шин створили неперевершену атмосферу, яка надовго залишиться в моїй пам’яті. Протести тривали: молоді безстрашні люди наближалися до барикади з перевернутих машин і кидали в міліцію коктейлі Молотова. Їхні дерев’яні щити і світлі накидки виглядали дивно на контрасті з екіпірованими службами порядку. Решта людей – з втомленими очима і обличчями у копоті продовжували монотонно працювати, тягаючи нові шини. Чим більше ти зайнятий, тим тобі тепліше. На цій позиції я зробив кілька знімків, але потім знайшов вдалий ракурс з рамкою з вікна автобуса – в ній чітко видна дистанція, міліція і Київ”, – коментує автор.
Массімо Сестіні. Середземне море. 7 червня 2014.
“Я провів 12 днів на італійському рятувальному кораблі, який відстежував шлях емігрантів з Африки на Мальту. Мені хотілося дізнатися більше про людей, які стежать за відчайдушними африканцями. Одного разу на вертольоті ми помітили човен з ними. Їх були сотні! Більше 500, напевно. Вони махали нам і кликали про допомогу. Я зняв їхню радість, коли вони були врятованими. Таке не кожен день буває”, – коментує Сестріні.
Уїтні Кертіс. Фергюсон, Мо. 11 серпня 2014.
“Я не був здивований реакцією людей на смерть беззбройного 18-річного Майкла Брауна, який помер від кулі поліцейського. 11 серпня став моїм другим днем зйомок конфліктів. Я працював біля пам’ятного монумента Брауну, коли почув звук, що щось виливається з каністри, і раптове полум’я. Я почав тікати на центральну вулицю, коли повітря наповнилося смородом, і побачив 23-річного Рашада Девіса, що стоїть з піднятими руками. Раптово я відчув різкий біль в коліні і, впавши, зрозумів, що хтось стрельнув мені гумовою кулею по ногах. Я підвівся і почав тікати, щоб зробити вдалий кадр. На той момент Девіса вже притиснули до землі і заарештували”, – коментує фотограф.
Деніел Берегуляк. Монролія, Лівія. 5 вересня 2014.
“На той момент я знімав епідемію Ебола вже два тижні. Мій день почався із проходження групи медичної допомоги в центр по лікуванню. Саме тоді я побачив 8-річного Джеймса Дорбора, лежачого на землі в муках. Його батько в хірургічних рукавичках намагався його напоїти кокосовою водою, але той відмовився, я знайшов чисту воду і приніс її Едварду, батькові. Я завжди пам’ятав, що всі навколо мене – потенційні переносники Еболи, тому я не наближався дуже близько. Через кілька годин Джеймс став занадто слабкий. Він почав битися в конвульсіях, а потім помер. Я стояв, спостерігаючи, як його батько кидається в горі. Через 20 хвилин приїхали медпрацівники і почали обробляти територію”, – коментує Деніел.
Мойзес Саман. Гора Сіньяр, Ірак. 12 серпня 2014.
“Я зробив цей кадр через кілька хвилин після краху мого вертольота на горі Сіньяр. Це місце, де ховалися жителі Язіді від Ісламської держави. Коли я зайшов в цей вертоліт, то побачив зворушливу картину: сім’я з матері, батька і їхніх синів були змучені від голоду і спраги. Багато просили забрати їх з собою, але машини були заповнені іншими, переважно жінками”, – коментує фотограф.
Жером Сессіні. Торез, Україна. 17 липня 2014.
“Ми знаходилися в Донецьку, коли почули, що поруч впав військовий літак. Чим ближче ми під’їжджали, тим очевидніше ставало, що це пасажирський. Коли ми дісталися, мені відкрилася жахлива картина: димлячий величезний шматок в полі оточували уламки і дуже багато мертвих тіл. Сепаратисти охороняли місцевість. Я побачив одну жінку в полі, вона була в кріслі і виглядала так, ніби просто заснула. Я зробив всього кілька кадрів, мені не хотілося підходити ближче. Один з охоронців попросив мене віддати йому карту пам’яті камери, можливо, він думав, що він потрапив в кадр. Я віддав, але потім став на дорогу, коли машина з ним їхала, він віддав мені карту і навіть вибачився”, – коментує автор знімка.
Тайлер Хікс. Газа. 16 липня 2014.
“Тоді я тільки повернувся в готель після зйомок чергового бомбардування Гази. Пролунав вибух, і я підійшов до вікна, щоб подивитися, що сталося. На березі моря горіли уламки від ізраїльської бомби. Молоді хлопці розбіглися в усі сторони з димової пастки. Я надів бронежилет і шолом, зібрав всю свою техніку і вибіг на вулицю, коли пролунав другий вибух. Хлопчики були мертві і лежали на піску. Коли я наблизився до пляжу, то зупинився. Було занадто небезпечно заходити на пісок, я міг стати мішенню, адже моє спорядження могли прийняти за загрозу. Я побачив, як кілька чоловіків бігли, забираючи тіла. Я приєднався до них, але розумів, що натовп може зробити все тільки гірше. Мертвими виявилися маленькі діти, одягнені в літній одяг. Вони зовсім не нагадували бойовиків Хамаса”, – коментує Тайлер Хікс.
Микита Дудник. Новосибірськ, Росія. 12 липня 2014.
“Це був дуже жаркий для Сибіру день, тому ми з дівчиною вирішили поїхати на пляж. Коли ми приїхали, погода зіпсувалася і почав дути сильний вітер. Напевно, шосте відчуття мені підказало дістати камеру і почати знімати, як дерева хилилися до землі. Я взагалі не очікував того, що сталося потім. Почався град. Ми сховалися під залізним навісом, але камеру я не вимкнув. Знімати було дуже складно, вітер різко змінювався і град сипався на нас. На якийсь час мені довелося вимкнути фотоапарат і бігти в машину. Багато людей були травмовані, я був здивований, що пізніше моє відео подивилися більше 11 мільйонів людей всього за тиждень. Тоді я зрозумів, як швидко новини розлітаються по всій землі”, – коментує автор.
Томас ван Гутрув. Озеро Оровіль, Каліфорнія. 25 листопада 2014.
“Я зробив цей кадр за допомогою камери, прикріпленої до дрону в рамках мого фото проекту “Blue Sky Days”. День у день я їздив по різних містах, знімаючи берега морів і океанів за допомогою безпілотника. На цьому знімку кораблі з продукцією їдуть зі штату. Каліфорнія відома своєю розвиненою агрокультурою, вона забезпечує всю Америку їжею”, – коментує фотограф.
