“Тепер весь світ знає, що Україна — це не Росія”, каже Адам Міхнік про наслідки Майдану в інтерв’ю ”Високому замку”.
Він переконаний, що події на Донбасі почалися тому, що в Криму не було жодного пострілу, що українці не боронили Крим.
“Українці повинні були захищати свою землю. Тоді світ буде допомагати”, — акцентує він.
Адам Міхнік називає себе русофілом та путінофобом.
“Русофіл — це я. Я справжній антирадянський русофіл (сміється. — Авт.). Але путінофоб!.. Путін — ні тактик, ні стратег. Він бандит!”
“Треба оцінювати Путіна без жодних ілюзій. Якщо він вважає, що може щось зробити, то він це зробить. Якби я жив у Латвії чи Естонії, я би спокійно не спав... В Польщі ситуація інша. Тут немає жодної російської меншини. В Польщі, звичайно, є елемент проросійської п’ятої колони, але суспільний настрій такий, що вони сидять тихіше води, нижче трави. Вони бояться. Польща зараз така антиросійська і така проукраїнська. Це цікаво. Адже в Польщі завжди були українофоби. Але зараз тихо сидять і прихильники Путіна, і ці українофоби. Я боявся, що вони будуть зараз піднімати теми УПА, Волині, Бандери, але ні, мовчать”, — продовжує Міхнік.
На його думку, Путін абсолютно не очікував крижаного прийому у Брісбені на саміті G20.
“Абсолютно не очікував. І дістав по писку. Я завжди казав: розвідка все знає і нічого не розуміє. В часи “Солідарності” КДБ також нічого не розумів з того, що робиться в Польщі. У них інший словник, інші поняття. Чому вони (російські спецслужби. — Н. Б.) добре розуміли Януковича? Тому що знають, що таке жити “за понятіями”. Вони тому і Майдану не розуміли, мовляв, в чому річ, яка демократія? Я нещодавно був в Америці і розмовляв з дуже видатним американським дипломатом. Він переповів мені свою розмову з президентом Росії. Путін йому казав: “Я знаю, що це ви зробили Майдан. Ви ще за це мені заплатите!”. Путін у це вірить. Він вважає, що це є війна з Америкою. Не з Небесною сотнею... З Америкою! І це дуже небезпечно. Він не може подивитись на світ, наприклад, через мої окуляри. А я не можу подивитись на світ через його окуляри. Тому від нього можна чекати чого завгодно. Якщо б мені хтось сказав за день перед тим, що Росія анексує Крим, я б не повірив, сказав би, що це неможливо. Путін же завжди казав, що територіальна цілісність України непорушна. Він це казав, а не я! І що він з того Криму буде мати? Гі...но буде мати!
Він з тріском програв проект під назвою “Янукович”. Він панічно боїться київського Майдану на Красній площі. Він вірить, що Америка може інспірувати Майдан у Москві. Тепер вони радісно говорять по телебаченню, мовляв, бачите, які ми були мудрі, що вчасно придушили протести на Болотній та на проспекті Сахарова...
У нього немає жодного плану, лише емоційна реакція. Я не спеціаліст від його душі. Мені здається, що це таке собі схрещення імперського цинізму з комплексом курдупля. Він має комплекс, тому мусить зі себе вдавати найвищого, найгарнішого, найкрутішого. Він перестав діяти раціонально. Анексія Криму — це ірраціональна акція. Ну дивіться, перед тим він випустив з в’язниці дівчат з Pussy Riot, випустив Ходорковського, зробив Олімпіаду в Сочі. І все це прос...в через Крим. А Україну прос...в на сто років!”, — наголошує Міхнік.
Після Майдану дуже популярною стала тема люстрації. Під тиском громадськості, досить поспішно, без публічного обговорення, Верховна Рада ухвалила відповідний закон. У Польщі перед тим, як приймати закон про люстрацію, велася кількарічна дискусія щодо його положень. Тому Адам Міхнік застурігає:
“Насамперед треба було б створити спеціальну комісію, скажімо, з 12 авторитетних осіб, яких мала би обрати громадськість. Це мали би бути такі особистості, щодо яких немає сумніву у їхній незаанґажованості та чесності. Ці люди мали би підготувати доповідь на тему діяльності спеціальних служб і щодо діяльності команди Януковича. У цій доповіді мала би бути інформація, як порушувався закон і хто його порушував. Як змінити функціонування спецслужб. По суті, йдеться про декомунізацію держави. Якщо є інформація про злочини, то вони мають піти в прокуратуру. Чого категорично не можна робити — це політичного спектаклю з люстрації”.
Довідка. Адам Міхнік народився 17 жовтня 1946 року у Варшаві в єврейській родині. Син комуніста, а згодом опозиціонера Осії Шехтера та історика Хелени Міхнік. 1964 року вступив на історичний факультет Варшавського університету. У 1968 році, в період політичної кризи, був заарештований і отримав три роки тюрми. Звільнений за амністією в 1969 році (студентські демонстрації проти виключення Міхніка з Варшавського університету дали початок березневим хвилюванням 1968 року, які були придушені владою. Це переросло у кампанію державного антисемітизму, наслідком якої стала масова еміграція євреїв з Польщі). Почав публікуватися як журналіст (під псевдонімами). Отримав «вовчий квиток» і не міг продовжити навчання, однак в 1975 році екстерном закінчив історичний факультет в Університеті Адама Міцкевича у Познані. У 1980-1989 роках — радник мазовецького відділення руху “Солідарність”. Інтернований після введення воєнного стану у грудні 1981 р. і перебував у в’язниці до 1984-го. В 1985 році знову заарештований, засуджений на три роки, наступного року звільнений за амністією. З 1988 року — член координаційного комітету, який очолював Лех Валенса, в 1989 році — учасник знаменитого «круглого столу» між владою і опозицією, де було ухвалено рішення про вільні вибори. В 1989-1991 роках — депутат новообраного сейму. У 1989 році створив і очолив «Газету Виборчу» (Gazeta Wyborcza). За версією Financial Times, один із 20 найвпливовіших журналістів світу. У 2007 році нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. В Польщі його вважають проукраїнським діячем. У Львові народився батько Адама Міхніка.