Степан Процюк оприлюднив уривок нового роману «Під крилами великої Матері»

На своїй сторінці у Facebook письменник Степан Процюк поділився думками про свій новий роман та оприлюднив шматок із щойно написаного.
Переглядів: 461

– Друзі і френди, поволі, у боротьбі із собою, в тихій радості та тихих поразках, відірваний від зваб і гніву сильних світу цього, завершую свій роман «Під крилами великої Матері», – поділився Степан Процюк. – Обіцяв деяким своїм друзям так званий «світлий» (і трохи публіцистичний, але інакше тут н е міг) уривок. Я по-своєму розумію світло і темряву, але, як на мене, ось він, світлий:

«Народи крокували кількома лініями. Видовище було грандіозним і страхітливим. Здавалося, що не існує нічого, окрім кількох чітких ліній.

Великий китайський шлях навіював страх і захоплення. Майже півтора мільярди пар ніг були злагодженими, вміло розсіюючись планетою. Якась невиразна бліда субстанція, що причаїлася за мармуровою колоною геополітичного макету, подумала, що може трапитися так, що від наййплодовитішої династії Хань багато розпочалося, але династією Хань може все завершитися. Бліда субстанція сумно посміхнулася.

Перспективи російської лінії, із виразними свастиками на червоних прапорах, були розпливчастими, прямуючи у якусь темінь. Бліда субстанція довго вдивлялася, так і не зрозумівши, куди крокує лінія народу-богоносця- до раю чи пекла. Бліда субстанція зміркувала, що незбагненим російським душам однаково, куди йти –основне, щоб із місією.(……)

Українська лінія була ще закрита крилами великої Матері. Може, під ними зачаїлася пологова мегафабрика або гігантське кладовище спаплюжених надій і розстріляних вір.

Може ця лінія нездатна виразно окреслити себе через вічну короткозорість і дальтонізм. Може, її творці безнадійно захворіли манією величі, помноженою на вічний комплекс неповноцінності, інакше звідки взятися замовлянням, що і Христос був українцем, бо інакше звідки взятися лементам, що ми не маємо Нобеля, цей список можна продовжувати до нескінченності. Але манія величі, як надкомпенсація комплексу національної неповноцінності, виліковна., тому , що це не імперський месіанський тягар.

Може, ця лінія несе світові нові сенси відчайдушної боротьби за людську гідність при деспотичних чи маразматичних (або і таких, і інших) автаркіях.

Може, це найконтрасніша лінія, із її лінощами за життя і героїкою перед лицем смерті. Може, це лінія суцільних протиріч, витоки утворення яких заховані у похмурих лісах праісторичної ери. Може, ці грубуваті анекдоти, із їхньою напівтварною радістю існування і вродженою тупістю до тонших душевних зрухів, і ця несмілива ліричність, із її пізнішою інфантильністю, аж до недорозвинутості відповідальності за вчинки, випадково поєдналися у національній хромосомі ще на зорі великого запилення народів.

Нарешті ця хромосома пройшла крізь горнило кривавого відбору, очистилася вогнем і ранами. Нарешті вона перестала бути хромосомою, регенеруючи до творчого джерела.

Бліда субстанція цього разу пополотніла від страху втратити надію на відродження колишньої безформної хромосоми.

Бліда субстанція мала кілька тисяч літ, які пройшли під трагічним знаком української хромосоми. Вона бачила заборонене – і назавше поблідла. ЇЇ серце вперше вірило – українське свято несміливо стовбичить на порозі. Його треба наближати вірою і правдою. Але ми, вже тут і зараз, живемо у досвітках тої щасливої доби, яку ще передбачав наш рудовусий і невисокого зросту письменник, другий із канонічного тріумвірату».