Петро Андрусечко якраз минулого тижня був визнаний у Польщі кращим журналістом 2014 року, повідомляє Радіо Свобода.
За його словами, Польща завжди матиме зацікавлення Україною, хоча би тому, що Україна є найближчим сусідом.
“Ніколи не був раніше на війні, тобто, я був на війні в Грузії в 2008 році, але це не можна порівняти навіть, це був дуже короткий конфлікт, і ми працювали там в зовсім інших умовах. А тут, насправді, я бачу багато моїх колег із Польщі. Так, звичайно, були й такі, які мали вже досвід хоча б на Близькому Сході, там побували, але тут ми вчилися трохи цієї воєнної журналістики”.
”Коли польський журналіст їде на Донбас. Наскільки він там здатний працювати, на тих територіях, які зараз знаходяться під контролем диверсантів?
“Спочатку ми там можемо працювати, тобто, ми можемо працювати так само, як інші іноземні журналісти, хоча до нас ставлення є, наприклад, гіршим, ніж до журналістів німецьких. Я це бачу. Тобто, у нас, дійсно, виникають різні проблеми, з самого початку, коли в нас вже були проблеми на блокпостах, я пам’ятаю, коли ми просто показували польські паспорти. І пізніше навіть, коли… я пам’ятаю таку ситуацію з Донецька, це була друга половина липня, точно той момент стосовно літака… на території, контрольованій бойовиками. Я пам’ятаю, коли в мене була акредитація «ДНР», просто мене зупинили на вулиці бойовики і арештували, завезли до будинку СБУ. Це просто була перевірка. Тобто, вони побачили, що я роблю фотографію на вулиці. Вони мені сказали, що вийшло нове рішення, на день раніше, що іноземний журналіст не може фотографувати без дозволу”.
”Ви редагуєте український журнал, який виходить у Празі. В Україні багато говорять, що треба зробити таку країну, щоб українці з інших частин світу, з інших країн, змогли якось себе застосувати в нових цих українських умовах. Ви вважаєте, що це реально? Що для цього має робити держава? Окрім того, що вона може за 24 години надати громадянство якомусь новому міністру?”
“Я не знаю, чи це насправді реально. Ми маємо приклад Ізраїлю, багато хто приїхав, будував Ізраїльську державу. Я не знаю, чи це реально робити в Україні. Можливо, це можна було робити вже після 1991 року, з самого початку. Тепер – я не думаю. Тобто, так, багато хто з українців – я дивлюся в Польщі, – постійно зацікавлені в тому, що відбувається в Україні, вони слідкують за тим, вони допомагають, як можуть, але я не думаю, що вони, наприклад, змогли б сюди приїхати і просто почати нове життя, масштабно працювати тут, в Україні, повернутися в Україну. Я думаю, що є велика відмінність між українською і польською державами. У щоденному функціонуванні”.
”А в польських ЗМІ немає такої певної недовіри до об’єктивності? Ось Ви – етнічний українець, разом із тим розповідаєте польському читачеві про Майдан. Польський читач не думає, що Ви все ж-таки, ставитесь до цього ближче, до серця, ніж йому хотілося б? І тому втрачається, знаєте, якась об’єктивність, яку він може очікувати”.
“Насправді, таке буває. Я рідко, але дивлюся на коментарі. І там таке буває: «Він не об’єктивний, тому що він заангажований», можливо. Я можу відповідати тільки своїми матеріалами. Звичайно, це величезна проблема, і взагалі, мені здається, що це проблема не тільки журналістів, таких, як я, тобто з походженням українським, але це проблема, можливо, і всіх журналістів з Польщі. Звичайно, в багатьох з нас були свої симпатії. Тобто, це проблема, як в нашій професійній діяльності, це розділити просто. Але, мені здається, що ми, принаймні, намагаємося це робити, тобто, я дивлюся тепер на ті події, які висвітлюємо на Сході України – так, звичайно, ми також говоримо про, можливо, неприємні речі. Такі речі, які, мені здається, іноді рідко показують українські ЗМІ. Хоча, є і такі журналісти, я їх знаю, я з ними їжджу. Українці, які про це теж нормально говорять”.
”А розчарування не відбулося ось з тих очікувань, які були в Вас після Майдану?”
“Насправді, щораз більше в Польщі теж про це говорять. Так, є розчарування тим, що однак, в цій ситуації, з одного боку, якби об’єктивно зрозуміло – були причини. Важко проводити реформи в час війни. Це з одного боку. А з другого боку, в політичному плані Україна має унікальний момент, тобто, ніколи не було такого… маємо коаліцію. Взагалі, якби, нову коаліцію ми мали вже після того, як Янукович втік, врешті-решт, Порошенко став президентом, тобто, був час, коли можна було якісь реформи почати робити. Я просто до кінця не можу зрозуміти, наприклад, затримки з реформою адміністративно-територіального самоврядування. Я розумію, що це дуже складна реформа. З другого боку, півроку працювала група, яку очолював заступник прем’єр-міністра Гройсман. Він тепер став спікером Верховної Ради. Тобто, я не знаю, що з роботою цієї групи. Є побоювання, звичайно, такі, що перед Україною справді величезний виклик”.
”А може, виклики більші, ніж ті, які були перед Польщею? У Польщі не було війни, не було таких 23 років інерції, не було того розвалу економіки, польські реформатори починали просто з модернізації соціалістичної економіки, яка була жахливою, але не знищеною. А ми намагаємося реформувати, так би мовити, те, чого немає – фактично знищену економіку України”.
“Звичайно, мені здається, виклики набагато більші. Ви праві в цьому плані. Але, з іншого боку, якщо не тепер – то коли? Тобто, мені здається, що це, може, один з останніх моментів, коли реально можна принаймні спробувати реформувати Україну”.
”Скажіть мені наостанок, який найбільш яскравий момент цього року, 2014-го, цього українського року, у Вас закарбувався в пам’яті? Що було таке головне для Вас, чи може стало темою Вашого тексту, чи якимсь образом?”
“Насправді, таких моментів було дуже багато. Вони були різні. Були з Майдану, з Криму, з війни, а останній такий момент – це був момент із самого Донецька. Я поїхав подивитися на бомбосховище. Там живе десь приблизно сто людей, деякі – з липня. Там є малі діти, там є старі люди. Це був справді сильний емоціональний момент. Але навіть, може, серед них теж я побачив героїв, у самому Донецьку. Це місцеві люди, колишні бізнесмени, колишні журналісти, які залишилися в місті. Вони хочуть бути громадянами України, але вони залишилися, щоб допомагати людям. Це дуже вражаючий момент. Це такі моменти, які дають трошки надію”.
