Дочка Мирослави Глодзінської (донька священика) та Андрія Бандери, священика УГКЦ (з 1906 року), культурно-громадського діяча, політика Західноукраїнської Народної Республіки, ветерана Українсько-польської війни, розстріляного в 3-му управлінні НКВС УРСР 10 липня 1941, пише День.
Сімейство Бандер не мало власного житла і проживало в службовому будинку, що належав Українській греко-католицькій церкві. Як згадував у своїй автобіографії Степан Бандера, у великій і дружній родині панувала «атмосфера українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних інтересів». Отець Андрій був переконаним українським націоналістом і дітей своїх виховував у тому ж дусі. Вдома у Бандер була велика бібліотека, в гості до глави сім’ї часто приїжджали родичі і знайомі, які брали активну участь в українському національному житті Галичини.
Коли Отець Андрій в 1919 році став членом Української Національної Ради ЗУНР, Оксана продовжувала жити на Тернопільщині. Після смерті матері 22 квітня 1921 виховувалась у тітки Людмили — дружини священика отця Чорторийського в с. Кобиловолоки (нині Теребовлянського району). В 1933 повернулася у Ст. Угринів.
Підтримувала національно-визвольну діяльність членів ОУН. 22 травня 1941 разом із батьком і сестрою Мартою-Марією заарештована НКДБ. Марту і Оксану вивезли на вічну каторгу в Красноярський край. Там вони працювали в колгоспах на важких роботах, не вийшли заміж, не народили дітей... Марта-Марія так і померла на чужині, а Оксана лише в 1989 році повернулася в Україну, відбувши 49 років заслання. Трохи ласкавішою була доля до їхньої третьої сестри Володимири. Вона вийшла заміж за Теодора Давидюка, теж священика, і мала шестеро дітей. Оксана звільнена зі спецпоселення у Красноярському краї 23 лютого 1960, але виїзд в Україну тривалий час не дозволяли. На рідну землю повернулася тільки 5 серпня 1989.
«Розповідають, як пише Галина Миць, що коли Оксана Бандера та її сестра Володимира (вона померла кілька років тому) приїхали до Стрия - люди зустрічали обох хлібом-сіллю. ...Про Оксану Бандеру казали, що вона - як черниця. Тиха, світла, спокійна. Любила людей. Коли на 90-ліття прийшли понад 100 гостей - знайшла сили і охоту з кожним перемовитися добрим словом... Ніколи нічого не вимагала. Відмовилася від пільг, які дають репресованим. Відмовилися від президентської стипендії, яку хотіли для неї виробити. “Я така, як усі люди. Якщо всім тяжко - то і мені теж”».
У 1991 році Оксана Бандера отримала документи про реабілітацію й змогла прописатися у родичів. Після клопотання Стрийської організації КУН Оксані та ще одній сестрі Степана Бандери - Володимирі - виділили трикімнатну квартиру, забезпечивши стареньких усім необхідним. Від 1995 - почесна громадянка міста Стрий, де й мешкала. У 2006 році Віктор Ющенко нагородив її орденом «Княгині Ольги» ІІІ ступеня. З нагоди святкування 60-річчя УПА їй вручено медаль. Померла 24, похована 25 грудня 2008 на Стрийському кладовищі, де покоїться її сестра Володимира.
