ТМ «Гостинний дім» визначив переможців конкурсу-премії «Струни душі Прикарпатської» у листопаді

Влітку відбулася офіційна презентація щорічної премії ім. Констянтини Малицької, започаткованої на основі конкурсу вірша "Струни душі Прикарпатської" від ТМ "Гостинний Дім". Згідно з положенням премії-конкурсу, щомісячно проводиться відбір учасників, які матимуть змогу взяти участь у фінальному поетичному змаганні за основний приз — видачу власної збірки.
Переглядів: 383

У листопаді найкращими творами порадували Мілена Вітровська (Наталя Марій) (І місце), Леся Шмигельська (ІІ місце) та Лідія Юртаєва (ІІІ місце).

Отож, пропонуємо до прочитання ті вірші цих молодих авторів, які заслужили від журі конкурсу схвальних відгуків.

І місце

Мілена ВІТРОВСЬКА (Наталя Марій), м. Івано-Франківськ

Синьоокий мій янголе, янголе із вогню та землі.
Хто осінню збирає гранати на твоєму крилі?
Хто їсть твої овочі з попелу, залишає сліди?
Чуєш мій янголе, будь обережний, не пропади...

Тут тобі знаки, хрести і синьо-жовті стяги,
тут стають на коліна, вимовляють присяги.
Забирай все, що хочеш, тільки людей залиш,
ти це переживеш, ти це переболиш.

Звертаюсь до тебе, поки в міцному сні,
бо що ж то можуть значити ці смертоносні дні?

Опадають листки, тихі душі і зникають світи,
чуєш мій янголе, будь обережний, не пропади...

* * *

Якщо не повернеться більше цей день і зникне ніч,
зустрінемося з тобою, синьоокий, віч-на-віч.


ІІ місце

Леся ШМИГЕЛЬСЬКА, с.Камінь Рожнятівського району

Ненаписаний лист – одинак, що на дні душі
Звив гніздечко скупе із полинно-терпкої зажури
Осклянілий портрет у думках вже давно замшів,
Вже немає вогню, бо вітри суголосні задули.

І виліплює час аплікації з аве мрій,
Чорно-білі мости споряджає із грудня в січень.
І розгладжує вись паперовий картатий змій
Щоб одну лише мить зазирнути снігам у вічі.

Не лікують думки. Понад берегом чайки крик
І зіщулився в тьмі острівець призабутий нами.
Не напишу листа – ти без мене змирився, звик.
Межи долями – сніг. А чи осінь січе дощами?.


ІІІ місце

Лідія ЮРТАЄВА

А,може, мені стати художником?
Тоді я візьму різнобарвну палітру олійних фарб,
цілий арсенал пензлів,мольберт,і вийду на пленер.
І довго-довго дивитимусь в небо на хмари,
вивчатиму тінь, кольори, гамму тонів,
відповідно до мистецьких манер.
Мазок за мазком, штрих за штрихом,
фарби невтомно граються у перегони.
Вже сонце зайшло і місяць зайшов і темрява б’є у дзвони.
А я непорушно стою, бо хмари на полотні,
кораблі крилаті, велетні гонорові.
Зачарували мене кожною клітиною тіла, кожною краплею крові.
Там спокій, там воля, там джерело сили,
там прихисток від суєти.
О, хмари! Слуги небесної тверді!
Віднесіть мене до того омріяного раю,
де не має мороку й пітьми.


Особливою увагою журі відзначили вірші Тетяни Грицан-Чонки, м. Красне, Закарпатська область,  за їхню образність, поетику та майстерність. І хоч, на превеликий жаль, за умовами ця авторка не може бути допущена до участі в конкурсі, її поезії варті того, щоб їх прочитали читачі.

Кохання на дозвіл вбивати
У золоті спазмів
Дороблених геніїв
Розбризкана катрич  маразму,
Ми йдемо  до  мами,
Де збій книгослави.
Дольовим Йорданом.
Ще віримо в сон.
А ніжність танцює
Змученим старцем,
Німими шляхами
Престижну мелодію:
Мерхель – ООН.
А паморок стигне,
Туманиться в оргіях.
Ти бачиш позорище –
Я світло спокуси.
Ти стопором заздрості
Дивишся в простір.
Я сонячним зайчиком
Ррозчахуюсь  в  русі.
До світу – на вигинах.
Маленькі реалії споминів.
А ніжність у ватрі,
А ніжність цілує
Задимлені руки.
Горами.
Відходь до кончини,
До згину,
За кручі,
До правди, де долі.
Померзли покрути.
І їх отіняє спокуслива ніжність,
І їм час розпуки болючіше в світі –
Залишеним бути…
Хай йому грець!
Крилаті люстерка змальовують спокій.
А в дзеркалі буднів примхливий мрець.
Радонами плаче засріблений грудень.
Сповзає в провалля за лютне знавець.
Молодки –львів’янки,
Гонорові  слов’янки 
Любились на  ватрі
Норовистих сердець.

* * *

Ужгород плаче сльозами камінними
У місті через Уж бринить,
Сурмить долинка щастя.
Там насуплений  пантелик гальмує
Сухожилля часу,
А дурман
Неадекватно врізує в епоху
Небозріння.
Там дівчина в червоному,
На чорному орнаменті
Перехресних доріг.
Згинає
Запізнілі овації.
Там наші зірки закрилися
До ладанового ковчегу,
Там малюк плаче сльозами –
Сапфірами.
А старий руйнує спокій
Золотавих доріг.
Бо не тямив, бо не зміг
Запеленати простір,
Заарканити час,
Знайти кинуті кості
Колись, комусь на Катар.
Карма звужує погляд,
Ми на трасі.
Поряд – негр, індієць і грек.
Ацтеки вже завтра безгудно
Зірвуть п’єдестал
Тет-а-тет.

*  * *
На краю простору

Я ж вважаю, що бути людьми — це допускати в своє життя елемент випадковості і чекати дива.
Джеймс Ван Пелт

Моїм  очам бракує  погляду
За світлом схиляються вітри.
Ти бачиш себе, сам по собі.
Макітри
На споді малюють вибої.
В агонії долі спокою.
Вирваний стержень
Планує знести межу ембріонів
Між до і…Жертви .
Паломники революції,
Коров’як еволюції.
Свідомі реалії,
Стомлені  в епоху світової любові,
Коли ти третій – в обнові
Апологети, аскети, естети, атлети.
Всі в однім зорі.
Полюції.
Карбовані яблука смутком.
Доволі!
Здобутки. Мислення аріїв.
А час піднатужив ся,
Чекає – без зброї вистоїть кохання,
Таврований  кров’ю,
Третій – етап третьої Трої,
Шевченко зірвався з престолу.
Вібрує у космосі гостем.
А Рід  вимальовує славу,
Без жодного поруху  Нави,
Залився трунком  омани.
Поглибити ріки в тумані,
Залитися  бронею Яви.
На щаблях виноградної лози.
Серед видовищ  мега-драйву
Жити ілюзією драми,
Чекати на те, що в тобі композитор
Напише мелодію ново медалі
В двоголових орлах –
Це ніби різати абсурд на абстракції…
Яму під себе рити.
Асоціації, акції, …ації.