| Фото: 1tv.com.ua 7 січня о 19:55 на Першому Національному – прем’єра документального фільму “Любомир”, інформує Перший національний.
Павле, розкажіть про передісторію проекту. Що наштовхнуло на ідею створення документального фільму про Любомира Гузара?
Наша команда – це однодумці, які працювали на різних телеканалах і на різних посадах, а у певний момент вирішили робити те, що нам цікаво і що для нас є важливим. На той час у нашій скарбничці було декілька ідей, з-поміж яких – ідея Лесі Харченко зробити фільм про владику Любомира Гузара. Дізнавшись про його особистість більше, ми всі загорілися цією ідеєю, знайшли партнерів – Українську греко-католицьку церкву, і вирішили взятися роботу.
Яка головна ідея і мета вашого фільму? Чи є у стрічці ще й інші дійові особи, які допомагають розкривати задум?
Мета нашого проекту − дослідити феномен Любомира Гузара, зрозуміти, ким він є для України: винятком чи носієм традиції. Практично весь фільм – це оповідь самого Блаженнішого. Він розповідає історію свого життя, що перегукується з історією України, з історіями тих людей, котрі, як і він, змушені були емігрувати з УРСР у 1940-і роки через радянську систему, а повернулися лише після розпаду Союзу – у 90-ті. Впродовж майже півстоліття ці люди берегли Україну і свою українськість там, на чужині. І це їм вдалося набагато краще, ніж їхнім співвітчизникам на рідній землі. А коли Україна відродилася, вони і, зокрема, Любомир Гузар, повернулися сюди, щоб послужити своїй Україні. Тобто головна ідея нашого фільму – не тільки розповідь про особу, а й про історичний контекст, у якому ця особа жила. Це, на наше переконання, має допомогти глядачеві краще зрозуміти людину, про яку розповідаємо, а також дати певні знання про тогочасний історичний період.
Як сам Любомир Гузар поставився до ідеї створення фільму про нього?
Наш фільм саме починається з цитати-реакції архієпископа на таку пропозицію. Він сказав, що не хоче фільму про себе і не хоче фільму заради себе. Він просто хоче розповісти, як вони жили, щоб молодь це побачила і, можливо, по-іншому подивилась на той історичний пласт і порівняла його з теперішнім. Ми не трактуємо історичні події, ми дуже зважено і акуратно про це говоримо. Наш фільм − це погляд на певний відрізок історії України людини, яка тут не проживала. Те, що він говорить, це те, що варто всім знати для становлення нашого народу.
Скільки часу зайняла робота над фільмом? І де ви знаходили кошти для його створення?
Робота над фільмом розпочалася ще рік тому. З січня по травень 2014-го ми записали близько 13 годин інтерв’ю архієпископа Любомира. У нас є багато хроніки, також ми звернулись до першоджерел, які заново скрупульозно вивчали, досліджували, аби все максимально достовірно показати. У нас є весь відеоархів Української греко-католицької Церкви. До речі, церква допомагала нам збирати гроші на фільм – він повністю відзнятий за кошти звичайних людей. Це цілком некомерційний продукт. Представники УГКЦ нам жодних обмежень не ставили. Єдиною їхньою умовою було показати все об’єктивно, без прикрас. І ми дуже ретельно підійшли до цієї роботи.
Ви відкрили для себе нове під час зйомок фільму?
Ми відкрили для себе кількох особистостей, під впливом яких Любомир Гузар формувався. Це митрополит Андрей Шептицький та патріарх Йосиф Сліпий – дуже потужні фігури, котрі, на мій погляд, нині також не до кінця розкриті. Ми зовсім мало про них знаємо. І якщо Шептицький, який за своє життя побудував багато храмів, відкрив університети, це людина кінця 19-го початку 20-го століття, то Сліпий застав ще 1980-ті роки, і є майже нашим сучасником. Ми взагалі загорілися його особистістю і плануємо зробити про нього окремий фільм, а перед цим попрацювати з його архівами в Римі. Я вважаю, що про таких людей необхідно говорити, грамотно їх показувати, оскільки вони є справжніми взірцями, героями нашого часу.
Чи вдалося вам віднайти родичів Гузара? Якщо так, якими цінними відомостями вони поділилися?
Звичайно, з нами від самого початку працювала його племінниця – Марічка Рипан, котра мешкає у Канаді. Пані Марія дослідила сімейний родовід до XVI століття. Саме у неї зберігається оригінальний сімейний фотоальбом – це те єдине, що взяли з собою батьки Гузара, коли разом із дітьми змушені були емігрувати з Радянського Союзу. Ці архівні знімки ми постійно використовуємо у фільмі, взагалі фотоальбом проходить наскрізною ниточкою через увесь фільм.
Наскільки відомо, робота над проектом ще не завершена… Адже ви працюєте й над інтернет-версією фільму в жанрі веб-документарі?
Так, це правда. Сучасний формат веб-документарі передбачає створення в інтернеті спеціальної платформи, де можна спостерігати за створенням фільму, переглядати окремі його епізоди, долучатися фінансово і навіть надсилати власні фото- та відеоматеріали, пов’язані з темою. Завдяки цьому сайту у нас є ексклюзивні кадри, коли Любомир Гузар відвідував село на Галичині, де мешкав його дід. Знайшлася людина, котра зняла це все на любительську камеру і зберегла у власному архіві. Зараз, після переосмислення опрацьованого матеріалу, ми бачимо місію цієї інтерактивної частини проекту, нашого сайту в іншому. Ми б хотіли, щоб підняті нами тут теми жили і надалі, щоб їх розвивали, вивчали. Це був би такий освітній напрям. Ідея ще в процесі розробки, тому про подробиці поки зарано говорити.
Якої реакції очікуєте від прем’єри фільму в телеефірі?
Ми очікуємо, щоб якомога більше людей подивилися цей фільм. Хочемо, щоб побачене не залишило глядачів байдужими, щоб вони замислилися і зробили свої висновки. Блаженніший Любомир – це надзвичайно багатогранна особистість. І ми намагалися розповісти про нього так, щоб люди сприйняли його і відчули ту епоху, той час, в якому він жив. Ми дуже сподіваємось, що сучасні українці, які перебувають у процесі будівництва нової країни, громадянського суспільства, відкриють тут для себе багато нового і знайдуть багато підтверджень того, що і в радянські часи жила українська ідея. Це частина нашої історії, котра, на жаль, понівечена, витоптана…
