| Фото: Фото зі сторінки Ярослава Дзісяка Степан Васильович Руданський – поет, перекладач творів античної літератури, автор класичних сатир на міжнаціональну та антиімперську тематику, лікар за фахом. народився 6 січня (25 грудня 1833 р. – с.ст.) 1834 р. у с. Хомутинці на Вінниччині, тодішньої Подільської губернії. Після початкової школи, у 1849 – 1855 рр. навчався у духовній семінарії Кам’янця-Подільського. Ще в роки навчання у почав назрівати конфлікт з батьком щодо подальшого фаху.
Про це повідомляє Ярослав Дзісяк на сторінці у Facebook.
Коли у 1856 р. Руданський приїхав у Петербург, то проти волі батька вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої на той час як осередок передової науки і культури. У медичному закладі підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва, в т.ч., до творів Котляревського і Шевченка. Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа».
Петербурзький період найбільш плідний у житті поета. У 1859 р. він почав друкуватися. У той час загострюються громадянські мотиви його творчості, визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії – віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.
Після закінчення академії Руданський одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди переїхав у 1861 р. Наступні 12 років Руданський працював міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Лікар-українець доклав чимало зусиль для піднесення благоустрою міста
Помер Руданський у Ялті 3 травня 1873 р. (за н.ст.) Передчасну смерть спричинила не лише недуга (сухоти ще з часів студентства), але й переслідування з боку начальства. Його поховали в Ялті на Масандрівському кладовищі. У 1892 р. на могилі було споруджено перший пам’ятник, який згодом замінили на новий.
Епітафія промовляє:
На могилї не заплаче
Нїхто в чужині,
Хиба хмаронька
Заплаче дощем по мені.
