Два побачення і — весілля: На Вінничині одружилися 40-річний мінометник і 50-річна волонтерка. ФОТО

9 січня у Вінниці одружилися мінометник 25 батальйону "Київська Русь" Віталій Матієнко та волонтерка Тетяна Шевченко. Нареченому 40, нареченій - 50. До весілля вони бачилися тільки два рази. До того майже півроку спілкувалися телефоном.
Переглядів: 1073
| Фото: gazeta.ua

Реєстрація шлюбу запланована на 12 годину. Біля РАЦСу збираються тільки найближчі - рідні, волонтери та військові побратими. Після розпису пара йде покласти квіти до пам’ятника загиблим воїнам. Звідти у волонтерський штаб, де друзі влаштували їм невелике застілля.

На вході до штабу пару зустрічають двоє дівчат із короваєм, ще двоє обсипають пшеницею та цукерками. Запрошують до кімнати, яку прикрасили кульками, листівками з побажаннями та квітами. Поки волонтери розкладають на стіл бутерброди та солодощі, молодята розповідають свою історію.

“Мені телефон Віталія дав командир одного з Вінницьких батальйонів. Так ми спілкувалися, я кожного разу запитувала, що потрібно хлопцям. Спершу - поповнювала рахунок, коли просив. Потім зрозуміла, що мені того мало і почала займатися волонтерською діяльністю - передавати продукти, одяг хлопцям на передову. Ще по телефону зрозуміла, що Віталій - моя рідна людина. Але для всіх, і в тому числі для нього, я була не більше, ніж тьотя Таня. Утримувала дистанцію”, - розповідає Тетяна із Вапнярки, пише gazeta.ua.

У 50-річної Тетяни це другий шлюб. Від першого має 26-річного сина Павла, але з чоловіком прожила тільки 4 місяці і розлучилася. 40-річний Віталій одружився вперше.

“Ми спілкувалися з літа, а побачилися вперше в листопаді цього року, коли я на кілька днів приїздив додому. Тепер нам дали відпустку. 27 грудня Таня приїхала зустрічати мене у Десну. Я вже тоді знав, що це моя жінка. Перед усім батальйоном став на коліно, освідчився і подарував обручку. Вона була в шоці, до останнього не вірила, що то з нею відбувається, але одразу погодилася. Війна нам всім принесла багато горя, але саме там я зустрів багато гарних товаришів, а головне - дружину”, - посміхається Віталій.

“Якби не війна, ми б не зустрілися. Я часто бувала у Вінниці, але ж його не бачила. Думаю, що наші шляхи перетнулися з божого благословіння, бо я чекала своє кохання дуже довго, мабуть усе життя”, - додає Тетяна Миколаївна.

Молодят вітають та дарують жартівливі подарунки - іграшку у вигляді сонця, бо саме так Тетяну називають бійці, один рушник на двох, щоб разом милися, булаву та качалку.

“Ми дуже довго чекали, коли Віталій нарешті зустріне свою половину, тому безмежно раді. Він у нас нічого не любить планувати, нічого в нього не допитаєшся. По характеру - він фанатик, що задумав, то робить. З перших днів революції записався до Вінницької самооборони. А потім в один день прийшов і сказав - все, їду на Схід. Так і з одруженням. Але це приємна несподіванка”, - розповідає Юля, сестра Віталія.

Про наречену кажуть, що вона завжди все продумує, наполеглива та відповідальна.

“Вона сама організувала волонтерський штаб у Вапнярці, сама знайшла нас. Може по десять разів на день дзвонити і одне й теж нагадувати, аби ми тут не забули. Звертає увагу на такі дрібниці, що ми й не подумали б - хлопцям на передову треба тертки, треба досточки та ополоники. Ми вдячні за це нашій тьоті Тані, і щасливі, що вона щаслива”, - каже волонтерка Таїсія Гайда.

За кілька днів Віталій знову вирушить на Схід, а Тетяна буде його чекати, телефонувати та допомагати усім необхідним. Мала бажання й сама їхати, але чоловік не пускає. Каже, що сивини йому вистачає. Коли війна закінчиться - пара планує оселитися у Тетяни в Вапнярці. Мріють разом поїхати у Карпати, а потім у Крим, бо вірять, що він знову буде український.

Після застілля Тетяна кидає весільного букета неодруженим дівчатам. А потім на площі Героїв небесної сотні пара разом із гостями відпускає у небо півсотні жовтих та синіх повітряних кульок.