Положинський асоціюється з Луцьком, який він, на щастя, не проміняв на столицю. Там, у перервах у роботі з “Тартаком”, Сашко разом із місцевими музикантами працює над музичним проектом “Був’є”, в рамках якого хлопці записують альбом.
Проте, музикант запевняє: “Був’є” це точно не заміна “Тартаку”. Це альтернатива гурту в той момент, коли “Тартак” не вимагає до себе уваги, а я хочу її приділити. З іншого боку, можу сказати, що з’являється якась легка творча конкуренція (сміється, - ред.). Це всіх стимулює працювати над собою”.
За чашкою чаю музикант розповів INSIDER про майбутній альбом “Тартака” і ставлення до війни.
Зовсім нещодавно “Тартак” презентував нову пісню - “Ніхто, крім нас”, написану “на замовлення” українських десантників.
“На жаль, спеціально для армії пісні в нас не пишуться, або пишуться в мізерній кількості. Було три речі, які підштовхнули мене до її написання. Перша - пісня Мирослава Кувалдіна, яку він також написав на прохання українських військових. Коли я її послухав, то зрозумів, що такі пісні нам справді потрібні. Друга - власне, прохання від імені українських десантників, яке залишили на нашому сайті. І третя - слова моєї подруги, яка розповіла, що один високопосадовець із Міноборони нарікав, що українській армії не вистачає сучасних українських військових пісень. Це все відклалося десь у мене всередині, а потім в якийсь момент “вилилося” цією піснею-маршем”, каже Сашко Положинський.
Музикант каже, що має кілька пісень, які набули цього року жорсткої актуальності, хоча писалися вони з приводу трохи інших подій, життєвих ситуацій і втрат.
“Загалом саме про ці життєві втрати буде чимало згадок у новому альбомі. Є щонаменше одна пісня про те, як жити, як реагувати на все це людям, які когось втратили, але самі залишилися живими і здоровими”, каже він.
Назви нового альбому наразі немає.
Головну роль у кліпі на пісню “Не кажучи нікому” зіграв Віктор Гурняк, який у жовтні загинув у зоні АТО. В кліпі повстанець, якого грав Вітя, також загинув. Дехто одразу ж назвав цю пісню пророчою. Положинський заперечує:
“Сама пісня не може бути пророчою, бо писалася вона про те, що Україна вже пережила. Зараз виходить, що пісня, присвячена подіям шістдесятирічної давнини, знову стала актуальною.Так-от пророчою виявилася не пісня, а роль Віктора Гурняка у кліпі, який грав хлопця, що боровся за Україну і загинув за неї. Про цей кліп є одна історія. В той момент, коли уже вбитого повстанця тягнуть за ноги, на небі з’явився промінь сонця. В кліпі це виглядає як промальований спецефект, але насправді це просто так співпало. Я не хочу шукати в цьому містику, але цей збіг дуже емоційний. Як для автора пісень, які раптом стають настільки актуальними, мені страшно”.
Після подій на Банковій,коли Положинський намагався зупинити натовп, який проривався в АП, його охрестили пацифістом. Музикант, натомість називає себе боягузом.
“Я не знаю, чому люди вирішили, що я пацифіст. Я не пацифіст. Просто я проти тупих необдуманих “махачів”. Я прихильник продуманої стратегії і тактики, організованої дисципліни. От у чому я бачу переваги, коли йдеться про якесь силове протистояння. А багато хто це сприймає як мою миролюбність... Передусім - я боягуз. А що приховувати? Видавати себе за того, ким я не є? Я собі вже не можу цього дозволити. Звичайно, якби виникла така ситуація, коли я змушений був би бути на фронті, то я з цим страхом би боровся. Бо на фронті страшно якщо не всім, то більшості. Але я адекватно оцінюю свої сили. Чим я можу бути корисним на фронті? Чи можу я влучно стріляти? Ні, я навіть нормально не бачу. Чи звичний я до фізичних навантажень? Ні, не звичний. Знову ж таки, якби була потреба, то спробував би адаптуватися. Але я впевнений у тому, що в теперішньому фізичному, психологічному та моральному стані я більше користі можу принести тут, аніж на фронті”.
