Він один з тих самих українських «кіборгів» - захисників донецького аеропорту, яких ненавидять і бояться терористи. На війні - з березня. Стояв під Кримом, коли існувала загроза вторгнення з півострова на материк, потім була Савур-Могила, Піски, ряд успішних операцій і, нарешті, головний форпост, символ українського героїзму - донецький аеропорт, пише ДеПо.
До війни Віктор Ковальчук був миротворцем - побував у ряді гарячих точок.
- Познайомилися ми на День ВДВ, в Миколаєві. Вітя мене відразу підкорив своєю доброю посмішкою, - розповідає дружина загиблого Героя АТО Ірина. - Це саме те почуття, коли розумієш, що чекала на цю людину все життя. Ні він, ні я до цього не були в шлюбі, а тут... Через кілька місяців ми стали жити разом, зняли в Миколаєві затишну квартирку. Щоранку, коли він не був на службі, він цілував мене, будив, приносив чай з трояндочкою, зробленою з серветки. Я досі зберігаю всі ці трояндочки. Кожна - це день, коли ми були разом, коли він був поруч...
Ірина не плаче. Розповідає практично без емоцій, як і багато людей, які недавно пережили величезне горе і проплакали не один день: рівно, трошки глухувато і відсторонено. Здається, все, що можна було виплакати, викричати вона виплакала, тепер всередині залишився пекучий важкий біль. І розуміння, що нічого не змінити.
- Коли я була вагітна, його і хлопців з 79-ї бригади командирували, вони спочатку під Кримом стояли, потім - на Схід, - згадує Ірина. - Вітя мені нічого не розповідав. Завжди казав, що все добре, стоять вони під Краматорськом, а він служить в штабі. Кілька разів я чула у слухавці вибухи - він сказав, що це навчальні стрільби.
Всю правду про службу чоловіка і його подвиг Ірина дізналася на похоронах - приїхали товариші по службі, поранені солдати і офіцери.
- Тоді я дізналася, що він горів в БТРі, витягав своїх під мінометним вогнем під Савур-Могилою, воював в донецькому аеропорту, - каже Ірина. - До мене підійшли дівчина і хлопець, дівчина плакала і сказала, що якби не мій Вітя, то її чоловіка не було б в живих. Але я навіть не знаю, як їх звати...
З війни у відпустку український «кіборг» приїхав один раз, коли його дружина народжувала. Під час пологів був з нею. Два тижні не відходив від маленької донечки Лілії.
- Він нас з дочкою називав «мої манюнькі», - розповідає Ірина. - Він високий, міцний, а я маленького зросту. Дуже хотів, щоб першою була донечка, а потім, говорив, буде син, мріяв про хлопця. Не встигли. Пам’ятаю, в один з днів його відпустки він подивився на мене і попросив: «Манюнька, ти мене відпусти, будь ласка, назад, там мої пацани. Як вони без мене? Мені там треба бути. Але скоро це закінчиться. Я повернуся і завжди буду з вами». Він поїхав. Це було в серпні... А в день його загибелі, 30 жовтня, ми розмовляли по телефону. Він мені сказав: «Я скоро приїду, відпустка, почекай ще пару днів, і разом підемо з крихіткою гуляти». Пообіцяв передзвонити вранці...
Герой АТО Віктор Ковальчук загинув через кілька годин, накривши власним тілом гранату. Врятував життя побратимів, що були поруч.
Зараз сторінка Віктора Ковальчука в Вконтакте видалена. Навіть після смерті бойовики з «ДНР» і «ЛНР» не змогли пробачити героїзм українського «кіборга» - писали гидоту в коментарях. Близькі вирішили видалити його профіль.
- Я зараз в декреті, з квартири, яку ми знімали з Вітею, довелося з’їхати. Разом з Лілечкою живемо з моїми батьками в «однушці», - неохоче розповідає дружина загиблого Героя АТО Ірина. - Але нічого, справляємося, все нормально... У нас є Янгол-Охоронець - мій Вітя. Він говорив, що буде завжди нас оберігати.
Дружині і двомісячній доньці одного з «кіборгів», який загинув за Україну, потрібна допомога.
Реквізити: 5168 7572 6118 7860 (Приват Банк). Одержувач: Ковальчук Ірина Сергіївна