| Фото: svoboda.org.ua З першими успішно відбитими атаками і почалась історія, написана людьми без страху.
“Я, блін, не знаю, хто захищає Донецький аеропорт, але ми їх вже три місяці вибити не можемо. Спробували штурмувати - нам таких “вломили” - ми відійшли… Я не знаю, хто там сидить, але це не люди - це “кіборги”“, - так висловлювався про українських бійців один із терористів вигаданої “Новоросії”, не підозрюючи, що дав назву новому військовому феномену.
Серед захисників Донецького аеропорту - четверо кіборгів-націоналістів, усі бійці окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ” (нагадаємо, що командир “Карпатської Січі” свободівець Олег Куцин зараз лежить з пораненням у дніпропетровській лікарні). Їхні псевда - Барін, Тактик, Музикант та Бізон, пишуть ”Вікна” з посиланням на прес-службу ВО “Свобода”.
Медійники склали приблизний портрет українського кіборга. Середній вік - 22 - 35 років. 80% захисників аеропорту мають сім’ї і дітей. У мирному житті були підприємцями, науковцями, робітниками. До цього, уже судячи з приватних розмов, варто додати - ніколи не втрачають почуття гумору, пам’ятають, чому взяли зброю до рук, і не шкодують про свій вибір. “Я хотів потрапити у Донецький аеропорт, - розповідає боєць окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ”, кіборг із позивним Музикант. - Він вважається твердинею мужності, моральним оплотом для Донбасу та всієї України. Не побоюся порівняти Донецький аеропорт з Брестською твердинею.… Ніхто серед нас не воює за президента чи уряд. Тут віддають життя за того, хто поряд, хто подає тобі патрони, воюють за своїх близьких, матерів, дружин, дівчат. Усі, котрі сюди приїхали, знали, на що підписалися”.
Разом із Музикантом на ротацію у Донецький аеропорт прибув і його побратим, член молодіжної громадської організації “Сокіл”, активіст Миколаївської “Свободи”, боєць із позивним Бізон. Хлопцям випало добиратись до точки дислокації в час, коли українське військове командування саме розпочало з терористами ганебні перемовини стосовно маршруту ротації через ворожі блокпости. “Добратися до аеропорту насправді було важко. Довго не могли виїхати, - розповідає Бізон. - Спочатку інформація була така, що їдемо в аеропорт із боєкомплектом на тілі. Потім сепаратисти висунули умови, що їдемо взагалі без зброї. На таке, звичайно ж, ніхто не погодився. Остання умова була їхати зі зброєю, але лише із одним зарядженим магазином. Було трохи моторошно, та всі розуміли, що треба міняти хлопців в аеропорту, які були там вже близько 17-ти діб. Ми зібралися, розрядили магазини, крім одного, і поїхали”.
Умови життя в самому аеропорту - не цукор і фешенебельністю не відзначалися. На наших хлопців очікували діри від обстрілів та гіпсокартонні стіни, крізь які до захисників часто залітали кулі чи осколки від РПГ та мін, проте й наші свого не подарували. “Бої, обстріли у нас були щодня, - описує “побут кіборгів” Бізон. - Сепари починали стріляти або по нас, або між собою, зачіпаючи нас, а ми “працювали” у відповідь”.
Свободівець, боєць окремої добровольчої чоти “Карпатська січ”, кіборг Тактик взагалі народився не те що в сорочці, а в цілому пальто. Хлопець із усмішкою розповідає, як йому двічі пощастило, коли перебував в аеропорту в оті найважчі останні дні. Вперше снаряд від РПГ потрапив в мішок із піском, і хлопця відкинуло на півтора метри, та навіть не приголомшило, а от його побратимові, що був поряд, відірвало руку. Вдруге вибух стався прямісінько на тому місці, де він спить. Снаряд пробив наскрізь “буржуйку” і контузив одного із кіборгів. Тактика врятувало… горнятко кави, яке він пішов собі заварювати, бо падав з ніг після чергування.
Щоб завезти хлопцям харчі, дрова, забрати поранених та поповнити сили, до українських бійців, не завжди за розкладом, але раз на тиждень прибувала колона. Інколи добратися до кіборгів було дуже важко, і вони самі шукали способи, як вижити та продовжувати бій.
“Траплялося, що їжа була, а от питної води не вистачало, - описує будні кіборгів Музикант. - Коли її могли підвезти, ми не знали, бо підвезти було неможливо. Тому вимушені були збирати та пити дощову.… Крім того, коли похолоднішало, знадобилося більше дров у “буржуйку”, а роздобути їх було важко. Коли вдарив мороз - ми усі спали на землі. Тому знаходили якісь старі обшивки чи пластмасу, пляшки, будь-що і тим опалювали. Бувало, що робили вилазки, але це було дуже небезпечно. Навіть аби просто назбирати дров, потрібно було організувати озброєну групу, щоб один одного прикривати, бо з такого “збирання” можна було і не вернутися”.
Суворі умови виживання не лише на лякали та не гнітили кіборгів, а навпаки додавали сил та люті. Опинившись практично в ізоляції, жоден український захисник не впав духом, всупереч сподіванням ворога, а використовував кожну можливість, щоб відімстити за полеглих товаришів і показати хто на цій землі - господар. Кіборг Тактик розповідає, як вони з побратимами пробивались крізь позиції ворога, коли ті вкотре порушили домовленість: “Сепари поставили ультиматум, щоб ми звільнили аеропорт до певної години. Вони не пропускали на територію наступну ротацію бійців, а дозволили (!) лише забрати поранених хлопців. Та вояки вирішили стояти до кінця. Після завершення відведеного часу на виконання сепарських умов ми ще й добряче натовкли москалям боки. А між 4-ою і 5-ою годинами ранку - поїхали на ротацію іншим шляхом, а не через їхній пропускний пункт. Тож на БРДМах по злітній смузі, з боєм наша ротація із 93-ю бригадою виїхала із аеропорту. Виснажених та поранених бійців замінили”.
Нині Донецький аеропорт перебуває під контролем терористів, але аеропортом це важко назвати - лише руїни та територія. Про контроль також говорити ще зарано. Як пише “Репортер”, згідно з неофіційною історію, яку розповідають з двох сторін конфлікту, Донецький аеропорт не контролює до пуття жодна сторона, оскільки безглуздо утримувати об’єкт, який прострілюється з кожного боку…
З історії. “Кіборги” з УПА
Кажуть, що історія повторюватиметься, доки ми не зробимо потрібних висновків. 72 роки тому, ще за тринадцять років до того, як термін “кіборг” вперше було вжито Клайнзом та Клайном, 44 молодих бійців УПА тримали бій проти 1500 солдатів німецької армії дві доби у стінах Загорівського монастиря, що на Волині. Молоді хлопці мали у своєму розпорядженні лише один міномет та чотири кулемети в той час, коли Рейх підтримувало 10 танків та авіація. Як і Донецький аеропорт, монастир був стратегічним об’єктом, в якому перетинались шляхи УПА з сусідніх областей. Позиції українських бійців постійно обстрілювали з артилерії, танків та літаків. Упівці були змушені переховуватись та відступати підвалами, як робили свого часу кіборги, щоб повернутись у старий термінал аеропорту та вберегтись від обстрілів. Українським повстанцям 12 вересня 43-го все ж вдалося прорвати кільце ворога та вирватися, проте багато побратимів залишилися у монастирі навічно…