| Фото: Gazeta.ua 2015 рік не стане вирішальним в долі України. Він буде різним для кожного, - розповідає Роман Безсмертний в інтерв’ю Gazeta.ua. - Через війну рік буде трагічним.
- А для всього суспільства?
- На жаль, не можу сказати, що Україна — це єдине суспільство. Особливо 2014 рік показав, що для нас це несформована категорія.
- Чому суспільство несформоване?
- У момент, коли треба було його повести за собою — еліта проспала. Все пішло манівцем після 2005 року. Тому й не убезпечимо себе від обрання Януковичів президентами і від Майдану. Cередовище народжуватиме Януковичів і скидатиме їх через майдани.
Як це перевести в іншу якість?
- Йдеться про зміну світоглядних речей. Зараз у нас війна. Від Києва і до села, від президента до рядового працівника. Кожен у стані війни. У когось немає за що жити, в когось загинув родич на війні. Суспільство повинно рухатися і розвиватися на основі ключової парадигми — домінування прав людини. Зараз цього немає через цей внутрішній стан війни.
Не прибрали сніг — війна. Не зробили щось у школі — теж. Нас цікавить емоційна, а не змістовна відповідь. Чому у нас не буде, як з десятком розстріляних журналістів у Франції? Бо там це трагедія, а у нас - статистика. Сьогодні 20 смертей, завтра — 30. Ми живемо на території, де суспільство не відчуває це трагедією.
- Як міняються настрої в суспільстві?
- Нещодавно показали соціологічне опитування: що таке реформи для людей? Більшість вважає це збільшення зарплати. Це споживацьке суспільство. Його побороти важко.
Поки що залишається надія на позитивні зміни. Вона житиме в більшості до літа. З настанням тепла її не стане. Люди зрозуміють, що кожному треба рятуватися. Ще більше загостряться проблеми. Суспільство буде радикальним, проявлятиме емоції. Торік це вилилося в Революцію гідності.
- Яких рис набере новий протест?
- Сьогодні коліївщина налаштована проти верхівки. А потім все розповзеться на області, райони, села. Сегментація коліївщини набере повномасштабного характеру. Вже бачили сміттєву люстрацію. Вона пройде по областях. Наша душа — коліївщина, як інструмент протесту. Зараз побачили, що людина зі зброєю — це достаток, благополуччя. Система наводнення зброєю існує. Ці процеси триватимуть далі. Це мінус.
- Якось можна убезпечитися від цього?
- Це як сам ідеш по Хрещатику, а тобі назустріч натовп. Його можна зупинити? Ні. Це вірус зсередини. Процеси можна тільки прискорити чи уповільнити. Це як струм. Навесні українській владі доведеться взятися за 10 тисяч вольт напруги. Тут треба вдягати гумові рукавиці, чоботи і йти в цю небезпеку — проводити реформи. Є війна, якою має займатися президент і є реформи, які повинен проводити уряд. А Верховна Рада - обслуговувати реформи. Приймати закони.
Зараз у нас з’явився “грузинський синдром”. Масштаби різні. Щоб провести тут реформи треба помножити один до 25-ти. Легко з Тбілісі в 11 регіонів запустити зміни. Де області дорівнюють українським районам. Сподіваюся, у владі це розуміють.
- Чи є бажання проводити реформи?
- Тут ситуація складніша. Що стосується кожного з нас — поодинці робитимемо. Але ж краще об’єднатися і гуртом робити. Не можемо. Бо не тільки не довіряємо один одному, а ненавидимо. Це проблема. Чому щось відбувається в Україні? Бо тимчасова група людей не стільки любить себе, як ненавидить сусіда. В Україні щасливо народитися та вмерти, жити — погано. Як цьому протистояти? Треба любити. Любов’ю вразити ненависть. Це неможливо, коли в суспільстві багатобожжя, багатовір’я, багатоцерков’я, багатовождизму, багатопартійя.
- Хтось міг би задати тон змінам?
- Це можливо, коли є лідер і є команда, які приходять зі зрозумілими правилами. Майдан — це поки що кількість жертв. Він поставив штамп на лобі всієї нації, що до цього нам дуже далеко.
- Чинна влада хоча б яму для фундаменту може вирити?
- Якісь маневри можливі і будуть. Як сказав владика Гузар: нам нікуди не зійти зі шляху малих перемог.
- Цей час у країни є?
- Ресурсний потенціал ще є. Але цього ресурсу немає в людей. Щоб були реформи, треба віра людей. В Україні є тільки один спосіб почати їх — організувати людський простір. Він складається з територіальної реформи, бюджетної, адміністративної, податкової, комунальної. Людина через життєвий простір повинна забезпечувати свої права до максимально необхідних послуг.
- Що маємо зробити за цей рік?
- Владі треба напрацьовувати реформаторський бюджет наступного року. Цьогорічний треба “запити солодким чаєм”. Там долар - 17 гривень. А зараз що? 23. Так це ще тільки лютий. Інфляційний навіс покриє весь дефіцит за квартал.
Друге, кадри. Їх треба готувати. Вірю молодим людям, які прийшли в парламент та уряд.
- Чи є у влади план змін, який може показати суспільству?
- Поки у президента, уряду та Верховної Ради є таємний план. У кожного свій. Добре, що є фактор зовнішнього управління. Він хоч якось цей таємний план розвертає в сторону народу. Багато говорять про МВФ. Це коли ти зовсім ідіот, забіг за червону лінію, тебе по голові вдарили, ти вертайся або йди. Якщо подивитися на рішення, які приймаються, ми щодня забігаємо за лінію кілька разів. У нас є конкуренція популістів серед популістів, а не реалістів та популістів. Це біда. Треба розуміти, проти чого битись. Із Міністерством економіки нічого не відбудеться, якщо не ліквідувати Кабінет міністрів. Там працюють дві з половиною тисячі людей. Навіщо вони, коли в кожному з міністерств є ще по чотириста - півтори тисячі? Ситуація потребує термінової “ампутації”.Треба не йти, а бігти шляхом реформ.
Адміністрація президента має бути ліквідована. Це не конституційний орган. У президента, який визначає стратегію держави, є РНБО. Навіщо президенту економічний департамент, коли є міністр економіки? Це взагалі не його повноваження.
Треба змінювати Конституцію. Перед цим - провести територіальну реформу. Восени вибори. Зараз проштовхують закон, щоб вони були на мажоритарній основі. Для чого? Треба якось утриматися, бо владні партії їх провалять. Це дорівнює вироку.
- Як діяти суспільству?
- Виживати. Найближчі три роки нам не варто очікувати від держави подарунка. Заходимо в коридор неприємних сюрпризів, які пов’язані з відкритими конфліктами. Запроваджують патрульну службу. З нині діючих ніхто не подав заяви на участь у конкурсі. Так само вчинять пожежники чи дерслужбовці. Через п’ять хвилин після того, як вийдуть, будуть залучені у протидію тому, що робитимуть нові.
Не можна сказати, що Україна все зробила, щоб цих проблем не було. Зокрема, Донбасу. 2005-го треба було взяти за горло та сказати: територіальна реформа буде. А ми дали слабину - почали дискусію.
- У Порошенка був шанс “взяти за горло”?
- У нього досі лишається можливість поставити всіх на місце. Якась довіра до нього ще є. Треба почати бігти шляхом реформ. Не дивлячись на ціни, продайте Конча-Заспу. А Верховна Рада сказала: не можна. Чому? Віддайте її на сто років тим, хто там живе. Але ви вже не будете витрачати кошти на її утримання. Держава і суспільство не хочуть нічого робити. Війна - це кристалізація проблем. На оборону виділені величезні гроші. А взуття та одягу немає, харчування погане. Волонтерство - це винятки, які підтверджують, що насправді ми тотально хворі. Шість-сім років знаходитимемося в дуже поганому стані.
- Якою Україна буде після цих важких років?
- З жилами, мозолями, набитими синцями. Потрібно визнати свої недоліки. В Україні треба вводити штрафи за неявку на вибори. Не проголосував - забрали 10 відсотків зарплати чи пенсії. Має бути відповідальність. Треба кардинально змінювати підходи до податків. Кожна людина має знати, скільки й куди платить. З цього починається суспільство.
Де ви бачили, щоб в такій державі було 12 тисяч сільських голів? Їх має бути п’ять тисяч. Не може бути 488 районів. Класично - 110-120. Якщо хочете не добре жити, а виживати — 240. Поляки говорять, що єдина реформа, яка у них відбулася - територіальна. Просто вони знайшли ключ для боротьби з посттоталітарним синдромом.
