Юрій Андрухович презентує в Івано-Франківську “Альберт, або Найвища форма страти”. ФОТО+ВІДЕО

13 березня в театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки Юрій Андрухович, Уляна Горбачевська та Марк Токар розпочнуть тур з виставою «Альберт, або Найвища форма страти» вже традиційно в Івано-Франківську.
Переглядів: 805

Далі його побачать у Києві (15 березня) і Дніпропетровську (17 березня). Минулого року проект із захватом зустрічали у найбільших українських містах. Останній показ відбувся відкритим небом у Львові — в справжньому історичному середовищі, без потреби в декораціях.

Довідка. Відео: vj-group «CUBE» / звук: Віктор Новожилов / графіка: Анатолій Бєлов / ідея проекту: Оля Михайлюк.

Юрій Андрухович: «Вистава «Альберт» створена за моїм однойменним оповіданням, що колись увійде до збірки про видатних нечестивців усіх часів. У центрі нашого дійства — історія Альберта Вироземського, шахрая і злодія. Щоб уникнути смертної кари, він погодився віддати душу дияволу, але підписана кров’ю угода чомусь не спрацювала — й певного осіннього дня року 1641-го його було привселюдно спалено посеред львівської площі Ринок…» Ця вистава — гра слів, інтонацій, жестів, що виникає у відчайдушній, ризикованій і водночас гармонійній взаємодії письменника, що проявляється тут не лише як автор текстів, але і як співак, і як актор, з чудовими музикантами. Виставу доповнює тонка, іронічна, пронизлива графіка, що оживає під час вистави».

Уляна Горбачевська: «Новий вимір — музика, спровокована текстом… Графіка, фрі-джаз, література, традиційна музика, театр. Кожен прийшов у проект зі своєї території і розповів історію у свій спосіб. Як не дивно, це якраз і спрацювало. Ми творимо разом, взаємодіємо, але не змішуємось… якось так».

Любов Якимчук: «Із середньовічного сюжету просвердлені «дірки» в сучасність (алюзії та натяки), комбіновані стилістично різні мелодії та пісні. Ця інтертекстуальність втягує у гру глядача, спонукаючи його до співтворчості… Після вистави публіка аплодує стоячи... катарсис пережили навіть ті, хто думав, що вже не здатен відчувати щось подібне від сучасного мистецтва».

Юрій Андрухович: «Ідея поєднати саме цей текст із саме такими виконавцями та саме такою візуалізацією — це щось більше і значніше, ніж просто режисура. Це створення особливого мистецького синтезу, відкривання потаємних можливостей тексту, про які не здогадувався навіть я, його автор».