| Фото: top.thepo.st Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків - всі зобов’язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь усі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден - плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветіке. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.
Швейцарія лідирує в світі за кількістю пляшок, які здають, - більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізовується.
Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки залежно від кольору скла. Біле, коричневе, зелене - окремо.
Папір переробляється окремо від картону (переробка картону вартує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.
Нікому в голову не прийде викидати на сміття використані батарейки. Тому, 60% усіх проданих у Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у смітник.
Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо - старі електричні прилади і домашня техніка, окремо - будівельне сміття, окремо - лампи денного світла, окремо - консервні банки (ті, хто їх здає, зобов’язані самостійно спресувати жерсть за допомогою магнітного преса), окремо - трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо - залишки рослинного масла, окремо - залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено - це за вас зроблять на техстанціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно, пише top.thepo.st.
Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться розоритися на податок, що стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п’ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється залежно від кантону). Тому, більшість місцевих жителів несе все, що можна, в пункти по прийому вторсировини, де віддати старий комп’ютер або стару дитячу коляску нічого не коштує.
Існує навіть перебільшений приклад, про те, як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку - до картону, сам пакетик - до старого паперу, заварку - в компост, скріпку - до використаного металу, а ниточку - в маркірований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт ... але не в Швейцарії.
Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа - сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку - знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його / її. Штрафи високі. Нова Цюрихская газета писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу, просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція вирахувала її.
Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття та очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов’ю рахує кожен раппен. Такий менталітет.
У 80-і роки, коли маркування сміття було введено тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище так званого сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім’ї, забивали багажники накопиченими за тиждень відходами і їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували і сміття безкоштовно викидали. Тільки в Цюріх звозили понад 3000 тонн “нелегальних” кульків з відходами в день. Тому, всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.
Ще в 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною - всі річки та озера забруднені фосфатами і нітратами, земля - важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було обширних площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.
Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз - одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.
У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава - це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Інше було лише справою часу.
