| Фото: Олександр Сич/Facebook “Спочатку був автозак на Шовковичній - широкі плями крові на асфальті біля нього і розмазана кров по ньому (як ото силою запихають ранену людину, а вона впирається у стінки скривавленими руками. З групою депутатів-свободівців, в оточенні тітушок, заледве добилися, аби з нього у “швидку” випустили одного раненого з важкою черепно-мозговою травмою. Потім на Грушевського - між ВРУ та готелем Киів - заскочили в ще один автозак (на щастя він був привідкритий) і випустили з нього побитих, покалічених і геть чисто заюшених кров’ю шістьох майданівців і довели іх до “швидкоі” крізь ряди озвірілих беркутівців, які кидали в нас уламками каменів, касками й всім, що під руки втрапить!... Коли звернули в Маріінський, очами відкилося справжнє і немов кіношне побоіще - через кожні десять-п’ятнадцять метрів корчилися і бездиханно лежали тіла покалічених майданівців!... А навколо шастали зграі беркутівців і тітушок!... Збираємо іх до одного гурту... Під парканом лежить чоловік без ознак життя... Скоріше всього, його у нього таки відняли!... Важко ранених намагаємось відправити “швидкими”. Це ледве вдається, бо всі вони пролітають повз нас, а лікарі крізь вікно безпорадно показують, що переповнені... Виводимо колону з більш як сім десятків ранених вниз у напрямку до Дніпра і Парковою алеєю виводимо до Європейськоі площі. Запам’ятався волонтер, який декілька разів набирав повне авто важкоранених й знову повертався допомогти... Так почилася бойня цього “кривавого вівторка”. Вже по четвертій вона продовжилася на Майдані...” — писав Олександр Сич рік тому.
Сакральний момент випікання пасок
