Керівник Департаменту розвитку Торгової мережі “Гостинний дім” Зіновій Когутяк зазначає, що метою заснування соціально-гуманітарного проекту “Літературний конкурс (щорічна премія) ім. Констянтини Малицької” є популяризація та всебічна підтримка письменників і поетів-початківців Прикарпаття.
У січні найкращими творами порадували Уляна Галич та Богдан Зеленюк (І місце), Наталія Марій (ІІ місце) та Настя Ефимович (ІІІ місце).
І місце
Уляна ГАЛИЧ, м. Тернопіль
Мої міжсезонні янголи
у витертих джинсах зі секонду
приходять як сни оприявнені,
як члени таємної секти.
Приходять здебільшого поночі,
просотуються крізь стіни.
Ласкаві небесні гончі,
що стали моїми постійними
супутниками в безчассі,
в країні «Нема й не буде».
Так само, як я, нещасні.
Так само нервово збуджені.
Вони прописалися в просторі
у спальні, а ще — під шкірою.
Позбутися їх не просто.
І просто — якоюсь мірою.
Мої міжсезонні демони
у гарних шовкових сукнях
не зможуть знайти ніде мене,
принаймні, до перших сутінок.
Богдан ЗЕЛЕНЮК, м. Івано-Франківськ
Клавіші
Легке тремтіння рук згубно діє на натискання модернізованих клавіш,
при цьому, в їхній музиці присутній невидимий маятник — пальці,
які не вербально показують чи то “ходи сюди” чи то жест(ь) коли шлють подалі.
Все ж осяяння прибуло до берега і душа почала монотанці.
Так тривало близько дев’яти хвилин, тобто до влому розум,
далі — доля секунд: весь простір захоплено тишею та розсудком,
грізний “суддя” виніс рішення: максимально зменшити дозу,
і на клавішах заграли так, що з вікон повилітала вся пoгaнь із смутком.
На ранок у кімнаті був відчутний запах диму знадвору,
вікна стояли навстіж і все, що хотіло лізло їм на спину.
День у день та музика клавіш знищує вщент будь-яку перешкоду,
приймаючи людські пальці виконує місію “вічного плину”.
Передує ідея фарбувати їхнє волосся у символічний колір,
замінюючи при цьому всю матеріалізовану зброю.
Бувають же альтруїсти, завдяки яким зникає щоденний стогін.
Прагнеш миру — готуйся до війни і клавіші візьми з собою.
ІІ місце
Наталія МАРІЙ, м. Івано-Франківськ
Всім тим, хто чекає
Сиплеться сніг по дорогах і валах, сиплеться сніг.
Скільки ж бо нас, чужих і розвалених,скільки серед нас сумних?
де був твій дім, де ти спочивав, капітане? Рибо моя пливи.
Згадуйте всіх, хто там зостанеться, і обов’язково згадуйте тИх
хто ще повстане.
Очі твої в затишку та теплі, посмішка заливається в пам’ять сонцем,
через декілька років, люди проходячи повз, питатимуть сміло: “Хто це?”
Ти, капітане, не залишишся на самоті, будуть сотні невідомих облич,
Головне, щоб ти зустрів там, як належить і як лИчить
капітану на самоті.
Сиплеться сніг по дорогах і валах, сиплеться сніг.
Скільки ще там дорогих і коханих, ми зустрічатимемо навесні?
Хей, капітане, вісник зими, може б подав ти якусь надію чи знак?
Поки сходить сніг, виливається вода, чи навіть просто так,
бо кого нам ще берегти?
ІІІ місце
Настя Ефимович
[You a so Times New Roman]
Акробатика мімічних м’язів, як кажеш то не твій смак,
Мій суп набагато тепліший, ніж твій один привітний знак.
Айсберги давно б розтанули, побачивши твій колір очей,
Уникання зорових контактів, кажеш — такий, як є.
20 годин у чатах, форумах, гуглах і твіттерах,
Шрифт один, то велика чорна пляма,
Він згусток дощу, над штатом Алабама.
Мої вірші не читай, вони завжди будуть гірші,
Швидкими рухами набиратимеш феєрверк образ,
Чекаючи крик, зникати з мережі у раз.
Падаю немов принцеса на горошині,
На 50 матрац.
Будувати уявний каркас, досить пуста справа,
Щохвилинно забувати, кожен день міцніша кава,
Не з’являючись навіть у літерах на моніторі,
Записуєш новий диск у CD ROMі,
Відпускати потрібно не тільки з обійм, але і телефону,
Кидатись у холодну воду, отримуючи від цього насолоду.
Для лікування потрібні нові ліки, нова пігулка плацебо,
Все життя міняємо, темне на світле небо,
Один на одного, вчора, сьогодні, так треба,
З хвилинами, з новими соц. мережами,
Йдуть спогади, зимнього, темного неба.
