Поруч із об’єктом "Астронавт" у 1980-х роках почали спорудження нового укриття. Але, коли будівництво вж Захований у нетрях Чорного лісу військовий об’єкт біля села Ценжева, що неподалік від обласного центру, від часу своєї появи у 1971 році був надійно засекречений. У радянський час його маскували під стройбат і один з полігонів ПрикВО. А щоб відбити охоту особливо допитливих жителів довколишніх сіл наближатися до засекреченого командного пункту, розпускалися чутки про стартові шахти ядерних ракет, які нібито тут були розташовані, пишуть ”Вікна” з посиланням на ”Курс”.
“Насправді ракети у нас були тільки червоні й зелені – сигнальні, – жартома пояснював колишній військовослужбовець колись секретної військової частини, яка перестала існувати влітку 2004 року. – Це була військова частина, яка забезпечувала зв’язок із 15 країнами Варшавського договору. Звідси здійснювалося загальне керуваннями військами всіх тих країн. Тут стояли надвисокочастотні передавачі для зв’язку з підводними човнами. У нас було 600 телефонних каналів, півтори тисячі телеграфних, весь комплекс систем бойового управління, а крім того, ми були врізані у засекречені магістралі Мінзв’язку СРСР, теперішнього “Укртелекому”. Плюс це все було продубльовано радіозв’язком, а також – релейним, тропосферним і космічним. Ми могли зв’язатися з будь-якою точкою світу”.
Однак легенда про шахти міжконтинентальних ракет біля цього об’єкта виявилася такою живучою, що через неї тут часом виникали абсолютно анекдотичні ситуації. Скажімо, один місцевий чоловік, длубаючись у ґрунті біля свого городу, випадково перебив якийсь кабель, яких у зв’язку зі специфікою цього об’єкта тут було прокладено багато. І побіг здаватися правоохоронцям: боявся, що через нього вже якась ракета полетіла на Америку.
А на початку 2000-х років викопувати тутешні кабелі вже ніхто не боявся: коли розпочалася ліквідація військової частини, сюди внадилися мисливці за металом. На деяких об’єктах працювали цілком офіційно – з дозволу військового керівництва країни.
“Першим ліквідували передавальний центр, він був розташований біля села Грабівки, – пояснював колишній офіцер цієї секретної військової частини. – Саме там були 36-метрової глибини шахти для антен, які часом сприймалися місцевими людьми як ракетні. Цей об’єкт викупили у Міністерства оборони і повинні були поміняти на помешкання для безквартирних офіцерів. Без передавального центру командний пункт фактично став непотрібним. Ми сиділи на кабельних магістралях, але функцій своїх не виконували”.
1. Штаб 2. Готель 3. Котедж для вищого військового командування 4. Старий ЗКП 5. Запасний вхід в старий ЗКП 6. Вертолітна площадка (знаходиться за охоронним периметром об’єкта)
7. Антенні поля, замасковані під футбольні 8. Новий ЗКП 9. Комунікації нового ЗКП 10. Зовнішній вентиляційний блок нового ЗКП
Згідно з тактичними нормативами, передавальний центр таких об’єктів виносився на 15-20 кілометрів від командного пункту, щоб у випадку його пеленгації ймовірний ядерний удар не накрив головних “шишок”. А в радянський час під час навчань, які тут час від часу проводилися, до секретного об’єкта приїжджали високопосадовці Генштабу збройних сил Радянського Союзу, бували й високі чини армій країн Варшавського договору. Звідси вони здійснювали керування військами протиповітряної оборони, Чорноморським флотом тощо.
“Той об’єкт, на якому я просидів майже десять років, мав 450 посадочних місць для вищого генералітету. Тут вони могли двадцять днів перебувати у повній ізоляції без забору повітря зовні. Його бетонні перекриття витримували удар 20 кілограмів на сантиметр по фронту, тобто 2 мегатонни. Звичайно, якщо ракета в пряму попаде, то всім буде хана, але вирахувати його точне місце розташування було непросто”, – розповідав відставний офіцер.
Цей надзвичайно захищений бункер був таким собі вкопаним у землю підводним човном, який складався із двох двоповерхових відсіків. Для надійності він був підвішений під землею на 36 сталевих тросах, а внизу для амортизації була спеціальна азотна подушка. Усі меблі у приміщенні були міцно прикріплені до фальш-підлоги, під якою був поролоновий наповнювач, аби, провалившись під час сильного струсу, не поламати ноги. На четвертому, технічному поверсі стояли спеціальні балони, за допомогою яких піднімався тиск у приміщенні, щоб унеможливити потрапляння всередину приміщення отруйних речовин. Під час непрямого ядерного удару в людей могла піти кров носом, полопатися судини в очах, але ніхто б не загинув.
Поруч із цим об’єктом, який мав позивний “Астронавт”, у 1980-х роках почали спорудження нового, більш сучасного укриття. Але коли будівництво вже фактично завершилося, новозбудований командний пункт довелося затопити. Саме в той час між СРСР та США було підписано мораторій на розташування таких спецспоруд ближче певної дистанції від кордону. Тому за своїм призначенням він не відпрацював ні хвилини. Коли розпочалася ліквідація цієї військової частини, сюди допустили підприємців, які займаються утилізацією.
“Те, як у нас відбувалася ліквідація військових частин, було справжнім злочином. Офіцерів викидали на вулицю без квартир, без пенсій. Скорочення відбувалися частково: замість того, щоб із 10 боєздатних частин зробити, скажімо, 4 боєздатних, залишали ті самі 10, але вони були небоєздатними. Після цього їх зовсім ліквідовували. Зате у той час непогано заробили деякі фірми, які утилізували застаріле військове обладнання. Досить сказати, що один старий комутатор містив 143 грами золота”.
…У 2005 році, коли ліквідованим військовим містечком заопікувалася Івано-Франківська ОДА, тут планували створити центр медичної профілактики серцево-судинних захворювань та реабілітації для військовослужбовців, звільнених у запас. А підземні приміщення, які слугували укриттям для найвищого військового керівництва країн-учасниць Варшавського договору, мали намір перетворити на туристично-рекреаційний заклад. Однак до цього часу реалізувати цю ідею не вдалося. Наразі приміщення колись секретного військового об’єкта перебувають у відданні Державної служби з надзвичайних ситуацій і використовуються як склади. Підземний бункер не використовується жодним чином. З усіх секретних каналів зв’язку, які тут існували, ще донедавна залишався тільки один – для зв’язку із президентською резиденцією в Гуті.
