За словами хлопців, свій головний бій їхній розрахунок прийняв, захищаючи Вуглегірськ. Потрапивши в оточення, вони не ск Та й відпочинок, хлопці використовують по-різному. Хтось “завис” в Інтернеті (адже на передовій наявність модних гаджетів ознака дурного тону). Хтось відсипається після тривалих бойових виходів і важкої праці. Та мою увагу привернула обслуга гармати МТ-12, яка, не зважаючи на все, що твориться навколо надзвичайно самовіддано, і навіть ніжно обслуговує свою потужну зброю.
Ззовні, дивлячись на цю красиву “вбивцю танків”, спершу і не скажеш, що вона брала участь в численних бойових діях. Блискуча, пофарбована, в акуратних чохлах... Здавалось, що гармата щойно зійшла з конвеєра заводу. Про те, це все ж таки уславлена в боях зброя. Просто хлопці надзвичайно люблять її і навіть дали ім’я - “Ксюшенька”.
— Наша Ксюшенька молодець! — розповів навідник з позивним “Лєший”. — Ми разом були і під Горлівкою, і тримали оборону під Дебальцеве. Власне ця гармата підбила російський Т — 90. Від влучного пострілу нашої “дівчинки” окупант горів краще ніж зірки над кремлем. Не даремно кажуть, що МТ-12 це старша сестра снайперської гвинтівки.
Командує обслугою досвідчений артилерист капітан Олександр Товстоног. Свого часу офіцер закінчив Вище Хмельницьке командне артилерійське училище. Та коли бездарні міністри оборони України знищували міць нашої держави, цього військового спеціаліста звільнили з лав ЗСУ за скороченням штатів.
Однак він не мав образи ні на державу , ні на командування. Як належить офіцеру, почав налагоджувати своє вже цивільне. Але, коли в хату вже запасника постукали представники військкомату з повісткою в руках, Олександр Олександрович не вагався. Він повернувся до своєї “гарматної” справи. Обслуга в нього підібралась з людей, які жодним чином в попередньому житі не мали стосунку до служби в артилерії. Про те хлопці компенсували пробіли в знаннях високим патріотизмом та бажанням навчитись воювати.
— Ґрунтовну підготовку ми пройшли на одному з полігонів, — розповів капітан Олександр Товстоног. — Ми не лише вивчили гармату, та провели низку бойових стрільб. Навчились довіряти один одному. Розумієте, у протитанкистів в бою головне — швидкість. А бути швидшим за танковий комп’ютер можна лише тоді, коли вся обслуга розуміє тебе і діє без слів. Одним організмом, одним подихом.
За словами хлопців, свій головний бій їхній розрахунок прийняв, захищаючи Вуглегірськ. Потрапивши в оточення, вони не склали зброю і не підняли до гори рук. Вони мужньо тримали оборону до останнього снаряду. Підбили танк та кілька російських бронемашин і з допомогою бійців батальйону “Свитязь” змогли вирватись з кільця. Потім — швидке переформування і знову в бій. Та вони не боялись і не просились до дому. А знову пішли туди, де важко і гаряче.
— Нам протистояли відбірні російські війська, — розповів “Лєший”. — Ми це взнали по перехопленим переговорам. Та ми добре прорідили ряди “Кантимирівської” танкової дивізії та Улянівського ВДВ. Було відчутно, що це не просто якісь сепаратисти, а добре організовані війська. До речі, попереду вони, як скотину на забій, гнали так званих “ополченців”. Прикривались ними, як щитом, та виявляли наші вогневі позиції, не шкодуючи їхнього життя. От такі вони “союзнички”!
Зараз артилеристи відпочивають і готуються до ротації. Однак вони вже постановили, що повернутись після відпочинку мають лише своїм дружнім розрахунком, і лише до своєї надійної “Ксюшеньки”. А слово фронтовика — закон. Значить, наші війська і далі матимуть надійний протитанковий щит.
Передова інформаційна група Міністерства оборони України Тарас ГРЕНЬ
Від редакції. Шановні користувачі! Відтепер на нашому сайті є можливість самостійно розміщувати статті чи новини.
Для цього достатньо:
1) зареєструватися на сайті;
2) зайти до свого профілю;
3) додати новину чи публікацію;
Ласкаво запрошуємо скористатися новими можливостями сайту у рубриці «Я кореспондент».
