Мама Богдана Євгенія Кінах розповідає, що син став довгожданою, бажаною і єдиною дитиною. Тож коли народився із синдромом Дауна, питання, чи залишати немовля, навіть не виникало, повідомляють “Вікна” з посиланням на visnyk.lutsk.ua.
Богданом же хлопчика назвали на честь гетьмана Хмельницького. Ім’я обрав дідусь – відомий в Україні лікар-уролог Василь Кравчук, який привив онукові любов до історії. Замість казок розповідав малому про козаків, про Голодомор. Замість звичайних іграшок хлопчику купували книги з великими малюнками.
– У вісім місяців Богданчик важко захворів. Потрапив у реанімацію. Ми всі сили кинули, аби виходити дитину. Дякувати Богу, все обійшлося, – розповідає Євгенія Миколаївна. – Він і досі досить кволий, тож, як-то кажуть, пилинки здуваємо. А коли сину було трохи більше року, до Луцька приїхала академік Олена Гречаніна з Харкова, яка кілька десятиліть працювала з такими дітками. Оглянувши Богданчика, вона сказала: «У твоєї дитини не всі клітини уражені. Якщо працюватимеш, у тебе буде хороший хлопець. Говорити навчиться пізніше, ніж читати». На що я тільки посміхнулася. Хоча згодом сталося саме так. Читаючи Богдану книжки, водила пальцем по буквах, а він спостерігав за цим. Мабуть, завдяки цьому механічно навчився читати. У чотири роки син уже знав столиці всіх країн світу, хоча досі сам не зашнурує черевики.
Середню освіту Богдан здобував у Луцькому навчально-реабілітаційному центрі. Точні науки дитині давалися важко, а на історичні теми міг розмовляти годинами. Коли Євгенія Миколаївна запропонувала сину здати зовнішнє незалежне оцінювання, навіть не сподівалася, що син здасть успішно. Хлопець обрав історичний факультет. Розуміючи, наскільки важливо, аби «сонячні» діти займалися улюбленою справою, мама перечити не стала, хоч і бачила його масажистом. До речі, до пробного ЗНО готувався сам, до головного – з репетитором.
Втім, як розповідає Євгенія Кінах, студентство її сина було під загрозою. Через бюрократичні колізії хлопцеві до останнього відмовлялися видавати довідку про профпридатність, без якої його б не прийняли до вузу.
– Отримати цю довідку нам допомогла колишній репетитор з історії Богдана, а нині журналістка Олеся Бондарук. Вона змусила лікарів переглянути всі нормативні документи і знайти постанову Кабінету Міністрів України, яка засвідчує, що діти із синдромом Дауна мають право здобувати вищу освіту. Якби не Олеся, я б склала руки і нічого не добивалася, – каже Євгенія Миколаївна. – Так син став студентом історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Вчиться на заочній формі. Викладачі та одногрупники цілком нормально ставляться до моєї дитини. Зірок з неба, звісно, не хапає, проте показує доволі непогані результати.
