126 років тому у Войнилові народився Микола Євшан

Український літературний критик, літературознавець і перекладач, який започаткував власний напрямок у критиці, дослідник творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського та інших письменників Микола Євшан 126 років тому, 19 травня 1889 року, народився на Калущині. Родом він — із селища Войнилів.
Переглядів: 587

Його справжнє ім’я — Микола Федюшка. Батько його Осип, малоземельний рільник, мав ще двох дітей. Миколу, який змалку був слабкого здоров’я і виявляв нахил тільки до книжки, батько, за порадою вчителів і священика, вислав до ґімназії в Станиславові, пишуть ”Вікна” з посиланням на ”Старий Калуш”.

Скінчивши ґімназію, він стає службовцем бібліотеки Наукового Товариства імени Шевченка, потім адміністратором Академічного Дому, урядником «Видавничої Спілки», секретарем НТШ та деякий час особистим секретарем М. Грушевського.

Року 1910-го Микола Федюшка здійснює свою давню мрію: виїжджає до Києва, відвідує Ганну Барвінок, Сріблянського, знайомиться з Лесею Українкою, Коцюбинським. Під час світової війни працював деякий час в українських виданнях Відня, а потім добровільно зголосився до війська. Воював на російськім, потім румунськім та італійськім фронтах. У бою над річкою Ізонцо Федюшка був тяжко поранений.

Незабаром президія Державного Секретаріату ЗУНР кличе Євшана на співробітника урядового часопису «Республіка». Але утворення двох республік: Західноукраїнської й Східноукраїнської та ще й невиразна, хитка й не радикальна політика уряду ЗУНР в соціальних питаннях були причиною того, що Євшан пристав до опозиційного табору — «Селянсько-робітничого Союзу», сформованого після соціалістичного конгресу в Станиславові зимою 1919 року.

В опозиційних часописах «Нове Життя» й «Народ» Євшан різко критикує уряд ЗУНР, а коли появилися чутки, що Селянсько-робітничий Союз організує державний переворот, командант міста Станиславова заарештував Євшана разом з М. Шаповалом та В. Пачовським.

Революція жартує собі часто зi своїх вірних синів і робить їм несподіванки: той сам Федюшка, який першим зробив переворот під Перемишлем і боронив лінії Сяну, фанатичний патріот Євшан опинився в українській тюрмі. Сам Євшан потім признавався, що заарештовано його більше через непорозуміння. Він до смерти зберіг вірність Українській Галицькій Армії і вмер під прапором ЗУНР.

Далі Федюшка ділить долю й недолю Галицької Армії, переходить з нею за Збруч, опиняється в трикутнику смерти, працюючи головою архіву Начальної Команди. Як критик і публіцист Євшан замовк зовсім. Аж у роковини проголошення Української Республіки в Галичині, 31 жовтня 1919 року, у Винниці Євшан виголосив промову до українського війська на святі Галицької Армії. Це був вершок його творчості, популярності й останнє лебедине слово. Багато стрільців хворих, поранених плакало, слухаючи тої промови.
Юра Шкрумеляк, який тоді працював разом з Євшаном в архівах Галицької Армії, пише про тi часи: «Скромне було це свято і сумне, до сліз сумне. Хор співав Шевченкового „Косаря“, такого актуального тоді для Галицької Армії. По хорі виступив на естраду поручник Євшан, одягнутий менше як скромно, сухорляве лице з виступаючими висками і рудою борідкою, тонкі стиснуті уста з закраскою трагізму й іронії, бистрі, ясні, проникливі очі, високе чоло. I справді, слова Євшана були важкі, важкі… Нам осталось — бути лиш погноєм для майбутніх поколінь…»

А 23 листопада, в сірий, сніжно-болотяний день, поховали Євшана поруч з іншими жертвами тифу… Тi стрільці й старшини, які три тижні тому слухали пророчої промови Євшана, занесли трумну свого поручника на своїх плечах і поховали на горі за казармами у Винниці, де померло майже 10000 українських стрільців Галицької Армії.

Микола Євшан не належить до академічних типів учених і фахових професорів від літератури: він не методичний, часто хаотичний імпресіоніст, він менше аналізує, секціонує твори, а більше синтезує, відчуває і передає вражіння, а часто стає на межi публіцистики.

Євшан помер аж надто молодо, маючи заледве 32 роки життя, але й те, що залишив він у своїй спадщині, дає нам право бачити в його особі першого (українського) літературного критика, який вважав критику своїм покликанням, своїм одиноким літературним і життєвим шляхом, на якому він кинув весь свій талант, труд і любов. В останні десятиліття перед всесвітньою війною Микола Євшан — це, безперечно, центральна постать серед наших критиків.