До пам'ятника Тарасові Шевченку у Калуші поклали квіти | Фото: Калуська Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка Учора, 22 травня, виповнилося 154 роки з дня перепоховання Тараса Шевченка. Він помер у Петербурзі, але, як і заповідав, спочив на Дніпрових кручах, пишуть ”Вікна”.
Поета не стало 10 березня (26 лютого) 1861 року. На третій день він був похований на Смоленському цвинтарі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські — вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: “До Канева...”.
Невдовзі українська громада міста домоглася дозволу царської влади на перепоховання поета. Супроводжували труну Кобзаря Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де труну поета встановили в Тихонівській церкві. Прощатися з Кобзарем прийшли не лише українці, а й росіяни. В Україну труну везли кіньми. 18 травня домовину з прахом Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну Шевченка до самої церкви Різдва Христового на Подолі несли студенти Київського університету.
Труна перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава “Кременчуг”, який узяв курс на Канів. Прощання з поетом відбувалося в Успенському соборі в Каневі. До місця поховання — Чернечої гори — труну знову понесли на руках.
22 травня після богослужіння прах Шевченка було поховано на Чернечій горі біля Канева — в місці, яке відповідало його “Заповіту”.
