Військовий-медик Наталя Назар: Завжди чомусь на обличчях “200-х” усмішка. ВІДЕО

Наталя Назар рятувала майданівців і одразу ж без вагань змінила викладацьку роботу у Львівському медичному коледжі на працю військової медичної сестри. Вона служить в окремій медичній роті Національної гвардії імені Миколи Пирогова. Жінка дає фору чоловікам, а вони її поважають і шанують.
Вже на днях Наталія Назара знову сяде за кермо "Манюні" і поїде в Артемівськ рятувати життя

Разом зі своїми побратимами Наталя Назар приїхала до дітей у свою рідну школу у Рудне. Дітлахи вітали їх як українських героїв. Це настільки розчулило військових медиків, що вони ледь стримували сльози. Дітлахи подарували свої малюнки і листи з дуже щирими словами. Малюночки поповнять колекцію Наталі у її машині швидкої допомоги, пишуть “Вікна” з посиланням на Радіо Свобода.

Жінка зізналась, що вони тішать око: “Я тішусь, сідаю в машину і отримую енергію. Хлопчик інвалід намалював таку гарну картину, тут Богородиця і посередині серце зі словом “Україна”. Нам дуже дорога ця робота”.

Наталя разом із колегами побувала у справжньому пеклі на Донбасі. Медсестра вивозила поранених із Донецького аеропорту в Артемівськ. Кожна хвилина була дорога, бо від неї залежало життя. Рятувала поранених у Дебальцеві просто у машині швидкої. Вона часто сама за кермом швидкої. А номер на машині “Манюня”.

А вдома хвилюються рідні Наталії – чоловік і двоє дітей, які подорослішали за час, допоки мама на війні. Донечка Настуня називає маму героєм:

“Як ми дзвонимо, кричимо, що її любимо, щоб підтримати маму. А коли мама їде, я плачу, що ми без неї не зможемо. Але я розумію, що моя мама герой, стараємось з братом допомогти і татові”.

На таких як Наталя і її побратими насправді тримається армія. Наталі личить форма і служба. Каже, що отримала величезний досвід і побачила, якою великою є різниця у роботі медсестри у стаціонарі і на війні. У майбутньому цей здобутий досвід передаватиме своїм студентам. Те, що поїхала у зону бойових дій, пояснює дуже просто.

“Це все таки поклик душі. Недарма у нас тече українська кров. У мене двоє дітей, я боюсь, що ворог може прийти сюди, його треба зупинити там”, — зауважує вона.

Хоч Наталя Назар не вважає себе сильною жінкою, але колеги характеризують її як людину відчайдушну.

Тих, кого не вдається врятувати, проводжає одним словом “шкода”. Таких вона і її колеги побачили чимало. Рука медика є останнім потиском для військових, які на фронті відходять у вічний світ.

“Завжди на їхніх обличчях, дуже гарних і світлих є посмішка, у “200-х”. Значить він щасливий, що вмер, захищаючи свою родину, країну. Хіба це війна? Це винищення української нації. Кращі і молоді там. Шкода молодих, бо у них попереду могло бути усе життя. Пам’ятаю чоловіка, який так не хотів вмирати, казав, що у нього 4 дітей. Його рани були несумісні з життям. Я йому говорила і говорила, що все буде добре, що побачить своїх дітей. Я так його запам’ятала”, — згадує медсестра Наталя Назар.

При тім вона ніколи не плаче, як би їй важко не було. Бо тоді втрачається контроль над собою і можна виконати не досконало свою роботу. А від цього залежить порятунок іншої людини. Лише на війні можна зрозуміти ціну людського життя. Там все просто, кажуть побратими Наталі, там чорне і біле, там добро і зло.

Вже на днях Наталія Назара знову сяде за кермо “Манюні” і поїде в Артемівськ рятувати життя. Вона так хоче, щоб швидше війна закінчилась.