Славний калушанин Юрко Іздрик впевнений: десь восени життя налагодиться. Все буде добре, бо ми того варті | Фото: Оксана 
Юрій Романович Іздрик (* 16 серпня 1962, Калуш) — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші. Автор повісті «Острів Крк» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю» (2013), «Після прози» (2013), «AB OUT» (2014), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства. Іздрик — один із творців станіславського феномену.
З’явившись на літературній сцені, роман «Воццек» справив фурор — викликав захоплення читачів та схвальну критику літераторів. Читачі настільки захопились «книгою про сни у снах» (В.Габор), що перший тираж книги, виданий в Івано-Франківську, був розпроданий за тиждень. У червні 2013 по дорозі до Львова на концерт-презентацію книги Іздрик потрапив в аварію. Переживши неабиякий стрес, Юрко зміг потрапити на презентацію й видав зі сцени такий шквал емоцій, що, якби не рана на голові поета, ніхто б і не подумав, що цього ж дня він побував у епіцентрі серйозної аварії.
В інтерв’ю ”Вікнам” Юрко Іздрик наголошував:
— В якийсь момент зрозумів, що байдуже літературна кар’єра, байдуже — тусовки. Я буду робити тільки те, що мене «пре». Так, я щаслива людина. У мене виходять книжки — те, що я за них не отримую гроші, — однаково. У мене купа читачів, люди ходять на мої концерти, у мене є плани та проекти, які я хочу зреалізувати. Я маю купу щастя, що я живу так, як хочу, не маю потреби щодня дивитися у вікно і думати, що там — яке місто, яка країна, який мер і який у мене статус.
— Я відпрацював достатньо: заснував і 20 років самотужки редагував, як пишуть, — “культовий” літературний журнал “Четвер”, з якого вийшло не одне покоління відомих нині українських письменників. Я хочу прожити останні роки так, як я хочу. Не так це вже і дико — робити лише те, що подобається?
— Я маю дуже чітке переконання, що Україна і всі ми таки “вигребемо” на світло до кінця цього року. Хоча, мабуть, найважче — ще попереду. Проте впевнений: десь восени життя налагодиться. Все буде добре, бо ми того варті.
