У Селиській сироварні виготовляють три види сиру. Все – тільки натуральним шляхом | Фото: radiosvoboda.org Будували Селиську сироварню близько восьми років. Директор Петро Пригара, математик за освітою й економіст за другою освітою, вивчав тонкощі приготування сирів у Швейцарії. Каже: за роки роботи сироварню відвідали тридцять-сорок тисяч туристів, повідомляє Радіо Свобода, передають ”Вікна”.
У 2013 році, коли врешті сироварню відкрили і почали брати молоко від населення, ціна була така, що за місяць, якщо людина приносила 3 літри молока вранці і 3 літри увечері, могла мати ще одну пенсію. Це була суттєва підтримка для села. За цей час із 1000 домогосподарств хоча б раз здали на сироварню молоко більше половини.
Сьогодні поголів’я корів у селі, незважаючи на українську соціально-економічну кризу, не зменшилось.
«Навіть збільшилося, якраз через економічну ситуацію, – каже Петро Пригара. – Цієї зими ми мали дуже багато молока. І цінову політику тримаємо на рівні, тож люди йдуть. А молоко у Карпатах найкраще, яке може бути!»
У Селиській сироварні виготовляють три види сиру. Все – тільки натуральним шляхом. Достигають сири у спеціальному підвалі з фіксованою температурою. «Селиський», «Хуст» та «Нарцис Карпат» – такі назви дали продукції, щоб популяризувати село і Закарпаття, кажуть у сироварні.
Сироварня у Селищі не єдиний вдалий об’єкт. Відремонтований і повернутий до життя сільський клуб, проведений водогін, створена еко-ферма. Популярні селиські музичний та театральний фестивалі.
«Одна з проблем українського бізнесу – люди не мають часу, хочуть заробити сьогодні і зразу багато. Для того, щоб запустити будь-який бізнес і вийти на якийсь рівень, потрібно не менше 3-5 років. Перші роки навіть можуть бути збитковими», – пояснює Петро Пригара.
Утім, жити у селі реально, кажуть місцеві, треба вірити у себе, не поспішати і мати терпіння.
