"Не знаю, можливо, я хочу багато. Але напевно цього самого б хотіли і ваші батьки", — звернувся до Дзідз “Заставив себе, сів і почав писати цього листа. Одного разу я вирішив догодити своєму сину і пішов з ним на ваш концерт. Це було у Стрию. Дитина попросила про подарунок для неї: придбати квитки на концерт Дзідзя і сходити туди всією родиною. Скажу відверто, я не горів бажанням. Але ця мольба в очах сина робить часом з нами татами нереальні речі. Ми пішли туди, спочатку було весело. Але і сказати те, що я чув себе незручно, це нічого не сказати. І не тільки тому, що я священик, а тому, що тато і українець. Я намагався не надто на все звертати увагу, але від тексту деяких пісень я втягував голову в плечі, по самі вуха. Річ не про ваш професіоналізм, з цим все нормально. Супровід, імпровізація, харизма - цього не віднімеш. Скажу чесно, мені в дечому імпонує ваш самобутній стиль, задумка проекту, ідея та креатив. Не скажу, що це щось нереально круте, але є щось із вашої творчості, що я подивився чи послухав не раз і не два. Я щиро сміявся, коли ви колядували на Церкву чи писали лист до св. Миколая. І пісня про айфон мені також сподобалася. Ви напевно помітили, що як артист досягли певного успіху (це важко не помітити). Принаймні вас пізнають на вулиці (розумію, як це звучить тут і зараз :) ) На вашому концерті я бачив тридцятилітніх чоловіків, які ледь стримували сльози. Що вже говорити за дітей, які просто шаліли.
“Я маю велике сподівання, що ви, як християнин повинні розуміти те, який вплив може мати творчість на підростаюче покоління. Чимало відео з ненормативною лексикою, пісні з недвозначними натяками і багато іншого є, від чого я б хотів своїх дітей огородити. Може прийшов час щось змінити і використати свою популярність і творчий підхід на щось добре? Я не прошу щось кардинально міняти. Просто подумати, чи той самий хлопчик і дівчинка не скаже перший в житті матюк після повторення його за вами чи Лесиком. Або хлопець, який підспівує пісеньку про “два круги” ” чи про те, як він “хоче ту малу” - що буде з ним далі. Є море тем, які можна переспівати і це буде цікаво не лише дітям, а і дорослим. Погодьтеся, що пісня має нести в собі щось інформативне і повчальне. Є дитячі пісні, які я і ви слухали у дитинстві і любимо слухати зараз. Я їх спокійно можу наспівати своїм дітям. А ваші, на жаль, не можу. Я далекий думати, що для вас головне гроші. Мої знайомі, що вчилися з вами відкликалися про вас, як простого і талановитого хлопця, а зараз чоловіка. Не впевнений, що так відразу зможу вплинути на вас і ваш гурт. Але даю радше думки для роздумів. Сьогодні інтернет, порнографія, різноманітні надуживання зруйнували життя не одній молодій людині. Чому б не направити свої зусилля на те, щоб зробити дітей та молодь кращими, більш думаючими.
Мені сподобалися на концерті ваші патріотичні гасла, спогади про Скрябіна, я витягував свою голову з пліч, щоб почути і побачити більше. І це, повірте, сприймалося від вас, як щось належне. Мені до вподоби, що ви обдаровуєте дітей подарунками і збираєте кошти на АТО. Але цього не буде достатньо, щоб приглушити докори сумління, які я чомусь переконаний, у вас повинні час від часу з’являтися. Не переживайте за те, що втратите фанів. Ви здобудете більше, якщо просто добре подумаєте, як це зробити. Талановита людина повинна примножувати свої таланти. Тому бажаю, щоб ви примножили талант живої віри. Частіше свідчіть зі сцени, що ви християнин і бажання нести в народ несмак і аморальний зміст відпаде само по собі. На концерт прийде тато, мама і діти, бо почують щось, що їх збагатить, а не зруйнує. Я дуже хочу наступного року сам особисто купити квиток своїм дітям і похресникам на ваш концерт, якщо знатиму, що я там не втягуватиму голови, а буду вертаючись з концерту повторювати слова ваших пісень.
Не знаю, можливо, я хочу багато. Але напевно цього самого б хотіли і ваші батьки.
Щиро бажаю вам успіху і надхнення до змін! Щастя не в тому, що щось “проканає і повезе”, а у важкій праці над самим собою, що ви продемонстрували до цього. Це навіть може бути доброю темою для якоїсь вашої пісні.))”, — пише Олег Кобель у своєму блозі.
