На Верховинщині бабця Василина лікує від укусу змії, використовуючи часник, голку та примовляння. ФОТО

Велика кількість змій у Карпатах в гарячу пору – звичне явище. Здебільшого, тут зустрічається гадюка звичайна сірого, чорного і червоного кольорів. Найбільш небезпечною є червона гадюка. Особливо змії активізувалися у Верховинському районі. Цього року, як і прогнозувалося, їх ще більше. Щотижня в ЗМІ з’являється інформація про укус змії в тому чи іншому селі району. Кусають вони, крім людей, і домашніх тварин, зокрема, корів. Попри те, що Верховинська районна лікарня забезпечена фахівцями і всіма необхідними медикаментами, місцеві мешканці досі користуються послугами жінок, котрі вміють примовляти (заговорювати) від укусу гадюки.
Переглядів: 1588
Вміння замовляти від зміїного укусу передалося Василині Палійчук від матері. А мама навчилася від своєї матері | Фото: c

В одному з найвіддаленіших сіл Верховинського району – Шибеному – заговорювати змій уміє 85-річна Василина Палійчук. І доводиться це робити досить часто, адже тут плодиться багато червоних гадюк, пишуть ”Вікна” з посиланням на ”Час і події”.

Гадюка ніколи не нападає першою, але трапляються непередбачувані випадки. Часто кусають людей при збиранні лісових ягід, при сінокосах, біля річки або якщо наступити на неї ненароком. А ще в Карпатах розпочався своєрідний вид бізнесу: люди ловлять гадюк, запихають живцем у літрову банку зі самогоном і продають. Кажуть, що гадюка випорскує у самогон свій яд, і це є лікарством від раку. Вартість однієї зловленої змії коштує, в середньому, 150-250 гривень. Власне, під час полювання на гадюк трапляються випадки укусу.

Село Шибене розташоване на відстані приблизно 35 кілометрів від районного центру – Верховини. Звідти до села двічі на день їде рейсовий автобус. Коли автобус приїжджає на автостанцію, його беруть штурмом, адже кожен хоче зайняти сидяче місце. Крім місцевих пасажирів, завжди багато туристів, адже з цього села починається прямий маршрут на гору Піп Іван Чорногірський та інші вершини. Їхати треба дві години по розбитій, а подекуди – небезпечній дорозі. Після прибуття на кінцеву зупинку потрібно пройти паспортний контроль, адже тут – прикордонна застава. Місцевих прикордонники знають, а в приїжджих одразу вимагають документи, розпитують мету приїзду і реєструють у спеціальний журнал.

Мешкає пані Василина на окраїні села, під лісом. До хати піднімалися по крутій стежині.

Василина Палійчук – найстарша мешканка села, а її рід був найстаршим родом у цьому селі. Раніше вони жили на віддаленому присілку «Керничний», котрий розташований неподалік ще віддаленішого, але вже мертвого села Буркут (відомого лікувальною водою). У 1959 році їхню родину і ще одних сусідів виселили звідти у зв’язку з будівництвом кляузи для сплавів лісу. А батьки Василини переселилиcя в Шибене після І Світової війни із села Верхній Ясенів цього ж району. У Шибеному родина залишила їм у спадок шмат землі. Зі собою мали тільки сокиру, і з того почалося господарство. У сім’ї було восьмеро дітей. Зараз залишилося, разом з Василиною, п’ятеро. Усі живуть у Шибеному.

Щоб заговорити від зміїного укусу, бабця Василина використовує головку часнику, голку і примовляння.

Вміння замовляти від зміїного укусу передалося Василині Палійчук від матері. А мама навчилася від своєї матері. Пані Василина каже, що дуже часто доводиться використовувати ці знання, адже в селі водиться багато змій, котрі кусають людей і худобу. Саму Василину змія не кусала ніколи.

Василина Палійчук каже, що змія має силу і вдень, і вночі. На сонці вона лише гріється, а з місця на місце переповзає, здебільшого, вночі.

Вміє Василина Палійчук заговорювати і від «зміїного ока», тобто, від вроків. Каже, що часто людина може, нехотячи, вректи іншу людину, тому що «так смачно погляне»: «То треба зачерпнути горнятком протічної води за течією, взяти з печі жаринку і ніж, – розповідає знахарка. Потім треба рахувати: не один, не два, не три, не чотири, не п’ять, а далі – назад до одного. Потім ту воду перехрестити, вмитися, відсьорбнути і вилити поза себе. Цією водою можна змазувати обличчя людини і давати пити.

А ще вміє спалювати ружу: «Треба взяти повісмо з льону, постелити його на запаску і примовляти: ружа зелена, голуба, черлена, чорна, жовта. Не палю прядиво, а палю рожу».

Бабця Васюта добре розуміється на цілющих карпатських травах. Сама їх заготовляє на зиму.

«Від застуди допомагає татарське зілля і полин, – каже пані Василина. Від болю у шлунку чи при високому тиску допомагає звіробій, або, як ще його називають, змієвон. Але колись люди, здебільшого, хворіли на застуду і не знали інших хвороб, як тепер. За Польщі був один лікар у Верховині, але йому треба було дати три злоті, аби він подивився».

Бабцю Василину завжди запрошують на весілля. Вона, як кажуть місцеві мешканці, є душею компанії. Співає старі гуцульські коломийки і розповідає цікаві історії зі своєї молодості. Хто б не запросив її на весілля – нікому не відмовляє. А ще вона добре пам’ятає весілля своєї молодості: «Весілля було на конях. Молоді були одягнені у гуцульських строях. Було троє музикантів: цимбаліст, скрипаль і сопілкар. І саме весілля не було багатолюдне, всі поміщалися у маленькій гуцульській хатині. Танцювали по черзі, бо для запального танцю «гуцулка» не вистачало місця». Якщо на весіллі було 15-20 людей, то це вважалося великим весіллям. Страв на весіллі давали небагато: голубці, холодець, кукурудзяна каша з гуслінкою. Горілки пили дуже мало – п’яних не було».