Мешканці села замовили пам`ятник Шевченку у самого Івана Гончара. Майстер погодився виконати замовлення, але грошей за роботу не взяв (тільки за матеріали сплатили селяни), пише краєзнавець, вчитель, журналіст Ганна Черкаська.
Залізобетонне погруддя Тараса Шевченка, виконане скульптором Іваном Гончаром, постало в центрі села, на високій могилі, висипаній за козацьким звичаєм ще у 1914 році; на місці зруйнованого колись угорцями погруддя, виготовленого каменярем Миколою Юсипчуком,
Академік Білодід сигналізував куди треба, що гуцулами готується крамола.
Коли ж настав час відкриття погруддя, скликали людей на мітинг. Партійно-радянське керівництво Косова запросило на свято обласне начальство. І тут з’ясувалося, що дозволу на відкриття пам’ятника немає, що необхідна спеціальна постанова ЦК про його спорудження, а без дозволу Києва з відкриттям треба зачекати. Щоб не допустити масового напливу людей, секретар обкому наказав загону міліції оточити Шешори з усіх боків, виставити пости на дорогах і завертати машини з людьми, які їхали на свято. З автостанції Косова у бік Шешор не вирушив жоден рейсовий автобус. Жителі райцентру та ближчих населених пунктів добиралися до села гірськими стежками. А з віддалених сіл, куди інформація не дійшла, колгоспні машини з людьми їхали до Шешор, натикались на міліцейські пости, селяни залишали транспорт і йшли далі пішки.
Шешори ніколи не бачили одночасно стільки людей. Більшість була дуже обурена забороною. Тільки зв’язаний білим покривалом, немов гамівною сорочкою, Тарас Шевченко понуро мовчав. Міліція не підпускала людей до пам’ятника.
Мітинг почався стихійно, у ньому взяли участь син Івана Франка – Тарас та онука Зеновія Франко, письменник Юрій Назаренко, літературознавець Федір Погребенник, журналісти В’ячеслав Чорновіл, Леонід Кореневич.
Це був перший мітинг В`ячеслава Чорновола. Через блокаду В`ячеслав Максимович потрапив у машині першого секретаря Коломийського райкому партії. Виступ Чорновола буквально заворожив усіх присутніх і паралізував стражів порядку. Коли охорона оговталася, гуцули не розбіглися, вони утворили живу стіну і не пропустили карателів. Живий коридор провів запального промовця у безпечне місце.
Телеведуча Тетяна Цимбал прочитала уривки з «Катерини», поклала до невідкритого пам’ятника квіти. За нею понесли до Кобзаря вінки та букети інші люди. Хор «Гомін» вибухнув піснею «На високій дуже кручі», за нею друга, третя…
Через тиждень, 15 серпня, пам’ятник було відкрито офіційно. У чисто партійному дусі.
