Разом з тим проза Богдана Ославського – більше ніж опис побаченого й почутого. Це спроба віднайти те загальнолюдське, що єднає українця з узбеком, казаха з киргизом чи грузина з росіянином. Навіть якщо це здається неможливим.
“Вперше в українській літературі бачу письмо, таке близьке до стилістики Анджея Стасюка, і то до його найтонших, найсвітліших книжок. Мені подобається, що і на моїй землі є хтось, готовий із такою уважністю і вдячністю вирушати в чужі землі, особливо в краї, які не ваблять до себе туристів, бо в них, здавалося б, нічому вабити. Може здатися, що на всіх пройдених дорогах мало що діється, що в тих далеких землях час майже зупиняється, але автор книжки «Льонтом» має прегарний дар пізнавати і зберігати в пам’яті все побачене й пережите із тихою довірою, любов’ю і спокоєм.
Богданове письмо дуже рівне і зріле, і це викликає захват, бо «Льонтом» є його дебютною книжкою. Найменше, що можу зробити, це подякувати за добрий досвід читання. А ще – за Богданів незмарнований дар письма” — каже літераторка Богдана Матіяш.
