Шимону Мортковичу нелегко дається розповідь. Він поринає у прекрасний і багатий світ караїмів, якого вже нема. Згадує батьків, які померли досить рано – до 60 років. Мама Марія, з дому Ешвович, жила спочатку на Залукві. Батько Мойсей (Моньо) працював машиністом на паровозі, робив у колгоспі. Мама була кравчинею, але під кінець життя втратила зір. Шимона із старшим братом «куди могли, туди давали»: Йосифа виховувала тітка в Залукві, мамина сестра, а Шимона – тітка по татові Ліна Іцкович, пишуть ”Вікна” з посиланням на ”Галицький кореспондент”.
Родина Шимона Мортковича є втіленням міжкультурної толерантності, адже дружина Тамара – християнка, однак у всьому підтримує і допомагає чоловікові, особливо берегти пам’ять про караїмів.
Тож і традицій та свят у сім’ї вдвічі більше. «У караїмів усі такі празники, як юдейські. І Песех, і Рош-хашана (Новий рік), і Хиджі афталарнин (П’ятдесятниця)… Але всі празники в родині ми святкуємо разом. Які свята є, такі й святкуємо – і українські, і караїмські», – посміхаючись розповідає Шимон. А пані Тамара додає: «Наш святвечір, наша Пасха – то все його. А все його – то наше».
Щонеділі пан Шимон підвозить дружину до церкви, також шанує християнські ікони, яких чимало у помешканні. А пані Тамара не тільки на караїмські свята, а й на щодень готує смаколики, переписи яких їй передали старші караїмки. Коли ще в Галичі було більше караїмів, то вони збиралися у Мортковичів і пекли мацу. А зараз у сімейному караїмському меню – барабуляник, перекладений яловичиною, качка з рисом і традиційні пиріжки кибини.
Із балкона квартири чоловік показує місце, де колись був караїмський клуб. Він пригадує, що тут «танцювали кадрілі», організовували різноманітні вистави, в яких, до речі, грала і мати Шимона Марія. За совітів тут розмістили столярну майстерню.
Видніється з вікна і місце, де колись стояв отчий дім – впритул до кенаси, якої вже теж немає…
Наразі в Україні проживає майже 1300 караїмів, зокрема 800 — на своїй історичній батьківщині, в Криму. У Галичі залишився тільки Шимон Морткович.
Зараз донька Шимона Мортковича Наталя, наполовину караїмка, мріє на тому місці, де стояла караїмська святиня в Галичі, встановити пам’ятний знак, обгородити невеличку територію і поставити там зменшену копію кенаси. Жінка заснувала громадську організацію й активно налагоджує контакти з караїмами – вихідцями з Галича, разом із сестрою Нелею Сусак популяризує історії та співпрацює із Національним заповідником «Давній Галич».