Ольга Горошко згадувала, що трагедії переслідували її впродовж усього життя | Фото: Світлана Боднар/Facebook Про це у соцмережі Facebook повідомила заступник голови Збаразької РДА Світлана Боднар, яка опублікувала також деякі спогади легендарної жінки, пишуть ”Вікна”.
“У тюрмах були безкiнечні тортури. Дай, Боже, щоб нікого не катували так, як мене, — розповідала Ольга Горошко. — Мене кидали на підлогу, топтали чобітьми по голові, били нагайками і грубими палицями по ногах, руках. Били так, що аж шмаття летіло, а я в думках проказувала “Отче наш”... Згодом забула навіть молитву і проказувала тільки перші два слова з неї. Катували мене без перепочинку, я вже не знала, де день, а де ніч”.
Коли Ольга була на межі між життям і смертю, лише тоді її відправили в карцер. Там пробула вісім діб, а потім сказала собі, що вже не сила більше терпіти. Зняла з себе сорочку, зробила з неї мотузку, і коли вже всунула голову в зашморг, раптом... побачила сина. Він плакав.
“Я закричала: “Ігорю, Ігорку!..” Тут прибіг черговий і витяг мене з петлі, — згадує Ольга Горошко. — Каже: “Дура!”, а я йому: “Тут був мій син, Ігор. Де він? Де ви його поділи?” А він мені: “Это не Игорь был, но он тебя спас”.
Жінка після того вже ніколи не думала про самогубство, хоч як би не було їй важко.
“Незважаючи на жорстокість слідчих, під час допитів я нікого не виказала, — гордо мовила Ольга Горошко. — Про себе розказувала все, а про інших — ні слова. Я і не приховувала своїх політичних поглядів. За це мене судило “особоє совєщаніє” — дали десять років виправно-трудових таборів суворого режиму. Відбувати строк відправили в один із мордовських таборів, що у селищі Явас, біля станції Потьма”.
На засланні розвідниця УПА жила у величезному бараці, де тулилися десятки жінок. Спали вони на двоповерхових нарах. Жінка згадує, що умови в таборі були нестерпними, але найяскравішим спогадом є баланда, якою годували засуджених.
“Це була звичайнісінька ячмінна зупка, але така ріденька та пісна — аж синя, через це ми їй дали назву “синие глазки”, — згадувала жінка.
У таборі Ольга здружилася з 70–річною професоркою Оленою Степанів, яку засудили за співпрацю із Петлюрою та Коновальцем. Улітку вони працювали на торф’яних кар’єрах, а взимку шили білизну та форму для військових. У цьому таборі вона прожила сім років, аж до смерті Сталіна. Але й після повернення з таборів почувалася чужою і непотрібною, навіть рідні не хотіли її прописати, бо ж “враг народа”.
“Через це я мусила поїхати у Воркуту до рідного брата Максима, який після таборів залишився там, аби підзаробити трохи грошей, — згадувала пані Ольга. — Аж через два роки змогла забрати до себе сина — хлопчик, поки я поневірялася, спочатку жив по людях, а потiм його забрав рідний дядько Михайло на Рівненщину”.
Ольга Горошко згадувала, що трагедії переслідували її впродовж усього життя. Вона поховала всіх свої рідних — маму, чоловіка, єдиного сина, у якого був рак легень.
Довідка. Ольга Юхимівна Горошко народилася 12 травня 1917 року в селі Чайківці на Сумщині, куди її батько приїхав на заробітки. 1935-1936 рр. – активістка «Просвіти» та «Відродження» у с. Лози, що в Збаразькому р-ні на Тернопільщині. Наприкінці 1939 р. утікає через Польщу до Відня,а потім до Берліна, але вже в 1941 р. повертається в Україну. Розпочинає роботу у підпіллі. 19 серпня 1942 року Ольгу Горошко арештували німці і кинули її до Кременецької в’язниці, звідки вона утекла в лютому 1943 р. З 1949 до 1956 р. Ольга Горошко відбуває покарання у таборах суворого режиму. У 1981-му році від раку помирає її єдиний син Ігор Кандрась. У 2006 році тернопільська обласна влада виділила деякі кошти на придбання житла для пані Олі. Правда, в Тернополі за ці гроші квартиру, навіть найдешевшу, купити було неможливо. Тому при сприянні громадських діячів, зокрема поета Петрука-Попика, придбали невеличку квартиру в місті Збараж.