Видання Курс опублікувало другу заяву, яка надійшла на адресу редакції з приводу втручання у систему ЗНО. Нагадаємо, із однією заявою звернувся Богдан Томенчук-молодший, з іншою — Володимир Вакарєв, ІТ-підприємець, сервер якого на законних підставах в рамках відповідного договору забезпечував захист інформації.
”Вікна” публікують і текст другої заяви:
Право не свідчити проти себе чи право бути переслідуваним? Цікаві часи у нас настали. Виявляється, якщо ти свідок і нагадуєш слідчому про 63 статтю Конституції України, то чекай жорсткого пресингу.
Всі ви чули про масштабну спецоперацію та обшуки 21.07.2015 в УЦОЯО, ІФРЦОЯО і т. д. Крім вилучених серверів УЦОЯО, було також вилучено сервер мого приватного підприємства. Сервер, який забезпечував шифрування даних.
Сервер мав всі необхідні дозвільні документи та сертифікати. Про ці всі події мені повідомив Богдан Томенчук, який наполегливо до мене дзвонив, поки я був на відпочинку, та просив терміново той сервер чимось замінити. В межах 48 годин сервіс шифрування даних був відновлений. Здавалося – усе гаразд. Попросили-послухав-виручив. І от тут почалось найцікавіше. Викликали мене на допит до Києва. Допит то допит, але не люблю я допити. Просто не люблю. Але поїхав.
Відповідно до публічної інформації в пресі, думав, будуть питати, чому, як і для чого шифрував дані для УЦОЯО. Це було б логічно. Мій сервер в прес-релізах СБУ називали “транзитним”, напевно, взагалі не бажаючи розібратись в принципі його роботи. Але жодного питання по серверу не було поставлено! Випитували виключно про господарську діяльність. Про контрагентів, про суми договорів, про послуги. Який бізнесмен розкаже наліво і направо про свої обороти і клієнтів? Тільки ідіот. Є ж якась і таємниця комерційна. Послався на 63 ст. Конституцію України. І тут же виявилось, що я злочинець, що мені краще у чомусь признатись. Що якщо я в чомусь не признаюсь, то мене точно посадять, а якщо все ж признаюсь, то, можливо, отримаю умовно. В чому саме признатись, не казали. Це ще треба було самостійно придумати! Зрозуміло, що бажання спілкуватись “пішло в мінус”.
Я був на двох допитах в Києві, і мені жодного питання не дали прямо по справі. Про мій “транзитний” сервер вони забули! Так це ж було головним в їхніх прес-релізах! Спершу я думав, що поговорили – та й поговорили. Як ображаєтесь – будь ласка – мені з вами не жити. Але події 17.09.2015 показали, що не люблять слідчі, коли їх не слухають. Крім обшуків в помешканнях родини Томенчуків, обшуку в Богдана Томенчука на фірмі, відбувався ще й обшук в мене вдома!
Вдома була тільки мама. До процесу обшуку не допустили адвокатів, маму закрили в окремій кімнаті, довели до істерики! Хотіли забрати якихось пару тисяч, не пару десятків чи сотень, а пару тисяч гривень (!), які мама успадкувала. Добре, що заповіт був під рукою. Ну, якщо ви розслідуєте справу про втручання в систему ЗНО, якщо у вас є питання до мене стосовно сервера шифрування, який ви голосно називаєте “транзитним”, то чому ви їх не задаєте мені? Чому ви колупаєтесь в господарській діяльності моєї фірми? Лізете в моє особисте життя? Чому ви мою маму мордуєте?.. Будьте людьми! Мені нема в чому признаватися! І я не буду розмінною монетою у чиїйсь великій грі!
