Котельня по вулиці Шипайла, власником якої є перший заступник міського голови Тарас Яворський, радше нагадує руїну | Фот Тому місто залишалося сірим, невиразним, хоча будівлі ніхто не нищив. Натомість появилися еклектичні моменти в нашій міській забудові. Мов Пилип з конопель вигулькували споруди соцреалізму — пошта, універмаг «Коломия», будинок побуту, будинок торгівлі, які створювали міську дисгармонію, архітектурний несмак. Однак старе мусило співіснувати з новим, пише Дзеркало Коломиї, передають ”Вікна”.
У 1981 році львівські науковці досліджували історичну частину Коломиї (200 га), обстеживши понад 150 будівель, та дали свої вартісні рекомендації. У 2014 році Міністерство культури України затвердило пропозицію «Укрзахідпроектреставрації» і внесло до пам’яток місцевого значення 120 архітектурних об’єктів. Та за 24 роки Незалежності пропав промисловий розмах Коломиї і містові залишилася одна перспектива — туристична. Тому після виборів у нас говорять про туристів. Нібито втілюються якісь проекти, нібито і влада, і громада хочуть розвитку туризму. Але є в нас серйозні перешкоди — дороги і невпорядковане місто та його невідреставровані архітектурні споруди та будівлі назагал.
Так, як колись містяни й гості були звикли до головного міського кінотеатру ім. Мирослава Ірчана, так вони вже звикли до руїн цього кінотеатру, а достеменніше — до спроби перетворення цього кінотеатру на хтозна що.
Туристи, які прибувають на стоянку поблизу площі Вічевого Майдану, зустрічають зруйнований кінотеатр ім. Ірчана. Добре, що туристи не знають, що в міському парку ім. Кирила Трильовського донедавна стояв ще один кінотеатр з химерною, як на таку споруду, назвою «Комсомолець». Це була пам’ятка модерної гуцульської архітектури (автори І. Боднарук та А. Шаєрман). З цієї пам’ятки залишився уламок. Хто її знищив і чому — таємниця.
За парком стоять горезвісні військові казарми або як колись казали — касарні. Їх руйнація дещо зупинилася після галасу, який зчинила громадськість, заступившись за цісарську споруду, що є типовим взірцем військової австрійської архітектури ХІХ ст. Тепер ці касарні, мов серед води…
Коли готували новий туристичний довідник по Коломиї, то один з авторів не подав до переліку міських архітектурних об’єктів будівлю на вул. Петлюри, 11. Донедавна там містився Молодіжний центр, а перед тим — міський будинок культури, Старшинська школа УГА. Первісно це — осідок польського спортивного товариства «Сокіл», збудований 1895 р. Колись це була чудова, м’яка за характером, споруда, яка збагачувала архітектурну панораму міста. В ній використали й орнамент коломийської кераміки, і дерево, і черепицю. Треба було аж 100 з гаком років, щоби власники цієї архітектурної перлини занедбали її та не мали ідеї, в який спосіб її врятувати.
Є ще одна «фронтова» споруда — будинок на розі вул. Драгоманова і вул. Франка, в якому в останній період містилися служби Коломийської районної виконавчої влади, а в 1920-30-і була семикласова польська чоловіча школа ім. Коперника. Гіди вважають за краще промовчати в той момент, коли туристи крокують попри цей застиглий сірий дім.
Низка архітектурних пам’яток місцевого значення має видимі й приховані рани. Приміром, Коломийська міська бібліотека №1 на бульварі Лесі Українки, де колись жили багаті містяни-євреї. Така й подібні коломийські будівлі потребують ретельної реставрації, а не чергового заляпування. Мабуть, нам треба в таких випадках вдаватися щонайменше до польських реставраторів, які здобули великий досвід за останній період і за кошти Євросоюзу відновили стару Польщу.
Окремішньо можна говорити про коломийські споруди — не пам’ятки архітектури. Їх число теж зростає. Наприклад, котельня на вул. Шипайла, яка перетворилася на неофіційний гуртожиток для місцевих жебраків та пияків. А є ще будинки, де уламками відпадає штукатурка, де не зачиняються двері чи вибиті вікна, де проламується дах чи гниє стіна. Не кажучи про міську вбиральню, яку треба б збудувати насамперед, а вже потім — сміттєпереробний завод.
Велика будівельно-архітектурна господарка Коломиї потребує доброго господаря і, безперечно, фінансів. Щодо останнього, то тут нам традиційно заважають війна та вибори, які пожирають великі кошти. Кошти і державні, і меценатські та спонсорські. А є ще міжнародні ґранти, які також можна залучити до Коломиї. Правда, для цього треба мати імідж порядного і чесного народу. Тому ми й повинні працювати над таким іміджем. Оскільки наразі нам це не вдається, то необхідно робити те, що можливе. Не смітити, не бруднити, підтинькувати фасади, вкласти двері, зашклити шибку, і не дозволяти чинити архітектурне беззаконня. Інакше коломийські архітектурні рани й далі будуть кровоточити, а туристична привабливість Коломиї залишиться солодкою нездійсненною мрією…
