Калуський намет на площі Жовтневої революції. Київ, 1990 рік. | Фото: kalushfm.com.ua З перших днів серед студентства, яке брало участь в акціях у Києві, були і калушани – тодішні студенти-першокурсники Львівського політехнічного інституту Володимир Осадець, Борис Червоний та студент Львівського лісотехнічного інституту Віталій Гурман, пишуть “Вікна” з посиланням на ”КалушFM”.
”До Києва ми з Борисом і Віталієм приїхали другого жовтня. Відразу з потяга пішли на площу Жовтневої революції. Цього ж вечора одні з перших розклали палатку, на яку прикріпили плакат з написом «Калуш. Львівський ПІ». Такі ж написи мали і на куфайках, адже погода була мінливою, – розповідає Володимир Осадець. – У наметовому містечку, яке було обгороджене мотузками, закріпленими на кілках, панували порядок і дисципліна. По периметру чергували охоронці. Ми теж забезпечували охорону, а також у складі пікетних груп ходили по університетах – Київська політехніка, Університет ім. Шевченка, Київський інститут іноземних мов, і закликали студентів страйкувати та долучатися до протестів. І вже четвертого жовтня колони протестувальників налічували тисячі людей, до наметового містечка сходилися з усього Києва. Якщо спершу в акції брали участь здебільшого студенти Києва, Львова і Дніпропетровська, то через кілька днів почали прибувати з Івано-Франківська, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя. Значно побільшало і калушан. На площі було близько 50 наметів і голодувало вже півтори сотні осіб”.
Віталій Гурман, Борис Червоний, калушанка Ірина та Володимир Осадець в наметовому містечку.
Калушанин пригадує і провокації, які влаштовувалися, про те, як КДБ підсилало в наметове містечко «підсадних» протестувальників, яких студентство швидко вираховувало і проганяло, і про загрозу силового розгону, адже до Києва були «підтягнуті» внутрішні війська, які стояли в готовності №1. На щастя, тоді все закінчилося мирно.
Брали участь калушани і в пікетуванні Верховної Ради. Разом з іншими вони прорвали міліцейські кордони, які не пропускали мітингувальників до приміщення Ради, і впродовж п’яти днів, аж до підписання постанови, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту, голодували.
Біля Веховної Ради.
”Ми постійно були оточені міліцією. Нас щодня возили в 14-у лікарню здавати аналіз крові. Таким чином спостерігали за станом нашого здоров’я і водночас перевіряли, чи ми дійсно голодуєм, – згадує Володимир. – Голодувати не було важко, оскільки все було на адреналіні, події розвивалися дуже стрімко. Та й завдяки студентам-медикам ми знали, як правильно входити і виходити з голодування, львівські геологи давали поради, як спати на граніті і не простудитися. Це зараз є каремати і все необхідне, а тоді ми цього не мали, тож стелили папір, газети. Багато допомагали і кияни, які приносили теплі речі, спальники, окріп”.
При цьому чоловік демонструє чорно-білі фото, на яких він із друзями біля намету. Показує також світлину з тими протестувальниками, які «розбили» наметове містечко під стінами Верховної Ради. З калушан там було двоє – він і Борис Червоний. Зберіг чоловік і посвідку, яку видавали студентам в наметовому містечку при реєстрації. В ній вказане прізвище, приналежність до Студентського братства і заклад, в якому навчався. До посвідки прикріплена синьо-жовта стрічка. Сьогодні для нас українська символіка – звична річ, за її використання ніхто не покарає, а тоді її демострація направду була чимось особливим і прогресивним.
Посвідчення учасника Революції на граніті – калушанина Володимира Осадця
