Це свято пов’язується з військовим патріотизмом, захистом рідної землі Свято встановлено на честь Дмитра Солунського, який за християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. Димитрій одержав християнське виховання. Повнолітнім його призначають на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Та замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї. Геройську віру св. Димитрія прославив Господь різними чудами після його смерті та нетлінністю тіла і мироточивістю, яка зціляла недужих, інформують ”Вікна”.
Вшанування великомученика в Україні почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі.
На початку 70-х років XI століття був заснований Димитріївський монастир у Києві, відомий пізніше як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував його син Ярослава Мудрого, великий князь Ізяслав, при хрещенні одержавши ім’я Димитрій.
Це свято пов’язується з військовим патріотизмом, захистом рідної землі. На образах найчастіше бачимо святого Дмитра зі списом у руках.
В суботу — Дмитрову, або “родинну”, чи ще інакше “дідову” — справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають парастасом у церкві та обідом вдома, на цвинтарі запалюють свічки. Поминальний обід має подаватися ввечері. В народі вірять, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч треба поставити воду й новий рушник — раптом якась душа схоче напитися або помитися.
