Білі кульки злинули в небо як спогад про "Небесну сотню" Молодь рпоклала квіти до монументу і виклала лампадками Герб України. Громада у молитві схилила голови перед подвигом Героїв. Декан Рогатинський УПЦ КП о.Володимир Гривнак і священик УГКЦ о.Іван Левчук відслужили поминальну панахиду. А відтак під звуки тужливої «Пливе кача» юнаки і дівчата випустили ввись сотню білих повітряних кульок, як символ пам’яті про загиблих майданівців, що нині оберігають Україну з неба, йдеться на сайті “Рогатка”.
Продовжилось вшанування Дня гідності і свободи у залі аграрного коледжу. З вітальним словом звернулись голова районної ради Роман Гринишин, заступник голови РДА Микола Басараб та міський голова Сергій Насалик. Вони подякували рогатинцям за їхню активність під час Революції і наголосили, що саме народ є рушійною силою змін в державі, а влада завжди повинна виконувати його волю. Священнослужителі побажали краянам мирного неба і закликали молитись за тих, хто нині його відстоює.
Присутні переглянули документальний фільм із циклу «Небесна сотня» Прикарпаття», що розповідав про кожного з вбитих Героїв Майдану устами їхніх батьків, дітей, друзів, колег по роботі.
Франківець Роман Гурик, чи як його називав дідусь «дитина-вітер», завжди був активним і життєрадісним, вів за собою однолітків, часто записував власні законопроекти щодо змін в державі. Бажання відстояти високі ідеали справедливості та свободи і привели його на Майдан, де загинув 20 лютого 2014 року у віці 19 років.
Сергія Дідича з Городенківщини близькі характеризували як активіста і громадського діяча, котрий завжди був попереду і будував багато планів, як розвинути район. Сьогодні його мрії стараються втілити у життя друзі, однак працьовитого та наполегливого Сергія їм дуже не вистачає…
Михайло Костишин з Рожнятівського району поїхав на Майдан одразу після побиття студентів і до останнього подиху залишався патріотом та борцем. З дитинства цікавився політикою, а вирісши, докладав зусилля, щоб про Україну не говорили в минулому часі.
Ігорю Дмитріву з Калущини довелось рости без мами, яка була змушена поїхати на заробітки за кордон. Хлопець мріяв збудувати міцну і сильну Україну, аби землякам більше не довелось поневірятись світами.
Іще один коломиянин Ігор Ткачук рішуче подався на Майдан заради майбутнього трьох своїх дітей. Він був простим роботящим чоловіком, але його щире серце понад усе прагнуло змін в державі. Їх довелось виборювати ціною власного життя.
