Надія Кодола народилася у гірському Микуличині і навіть не думала пов’язувати своє життя зі спортом. Її батько був волейболістом-аматором, тож часом брав доньку на матчі. Під час одного з них на дівчину, що вирізнялася високим зростом, звернув увагу арбітр міжнародної категорії франківець Михайло Мельник, інформують “Вікна” з посиланням на Західний кур’єр.
«Я був арбітром одного з турнірів, який традиційно проводився у Микуличині, — розповів Михайло Мельник. — Надя перебувала серед глядачів і ззовні нагадувала хлопчиська. Пізніше мені розповіли, що дівчина є дуже спортивною і майже весь вільний час проводить у шкільному спортзалі. Я рекомендував її тренерам терно-пільської «Галичанки».
Так у 14 років Надія (дівоче прізвище – Косило) перебралася до Тернополя, де спершу дуже сумувала за домом та батьками.
«Якби знала, де вокзал, втекла б першого ж дня», — зізнавалася вона згодом.
Вважається, що, розпочавши тренування в такому віці, великих успіхів у спорті вже не досягти. Однак наша землячка своїм прикладом спростувала це твердження. Після року занять у волейбольній секції її включили до складу юніорської команди України, яка в 2005 році тріумфувала у фіналі чемпіонату Європи, що проходив у Таллінні (Естонія).
До речі, тоді в складі «жовто-синіх» виступало одразу четверо волейболісток з Прикарпаття. Окрім Косило, Тетяна Мандражеєва з Галича (вона також представляла «Галичанку») і сестри Наталія та Валерія Гончарови, які на той час вже перейшли з франківського «Університету» до рівненської «Регіни».
Ще школяркою Надія Косило стала виступати у «дублі» тернопільської «Галичанки», а поступивши до вузу, отримала місце в основній команді.
«Коли виконувала якусь вправу з м’ячем, хотіла зробити її якнайкраще, щоб ніхто із старших дівчат не накричав, — пригадує спортсменка. — Хвилювання було дуже сильним, адже не все виходило з першого разу».
В складі «Галичанки» Косило спершу двічі здобула «бронзу» національного чемпіонату, а в сезоні 2009-10 рр. зійшла на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Це був перший і наразі єдиний тріумф тернополянок.
Після цього Надія Косило-Кодола перейшла до іншого українського клубу — южненського «Хіміка», стаж виступів якого в національному чемпі-онаті вимірювався лише одним сезоном (5 місце). Проте южненці мали амбітні плани, які підтвердили наступні сезони. З 2011 по 2015 рік «Хімік» п’ять разів поспіль виборює титул чемпіона країни. У двох останніх сезонах представник Одещини надодачу прихоплює також Кубок України. В 2012-14 рр. партнеркою Надії у «Хіміку» була вже згадувана нами Тетяна Мандражеєва (Хилюк).
Надія Кодило провела сезон 2014-15 рр. у статусі капітана «Хіміка». Вона також є капітаном національної збірної України. Що цікаво, останніми роками южненці передсезонну підготовку розпочинали у Карпатах, у рідному для Надії Микуличині. Бігали, працювали у тренажерному залі і на піску, сходили на Говерлу…
Наприкінці літа інформаційні агенції повідомили, що Надія Кодола уклала контракт з французьким «Канном», 20-разовим чемпіоном своєї країни і 18-разовим володарем кубка. За останні два десятиліття клуб лише одного разу не зміг підтвердити звання найсильнішого – у сезоні 1997-98 рр. В 2002 та 2003 рр. «Канн» ставав переможцем жіночої Ліги чемпіонок ЄКВ. Торік у цих змаганнях він дістався раунду плей-офф, в якому поступився швейцарському клубу «Волеро».
Дебют 26-річної Надії Кодоли в найпрестижнішому клубному турнірі Європи відбувся 28 жовтня у Бєлграді (Сербія). Перший млинець вийшов глевким – французькі волейболістки «всуху» поступилися господаркам з «Візури». Не принесла успіху «Канну» й наступна гра у рідних стінах зі вже згадуваним «Волеро» — 0:3 на користь команди з Цюріха. Водночас наша землячка за статистичними показниками стала кращою в своєму колективі. В чемпіонаті Франції «Канн» переміг у трьох стартових турах з чотирьох. Кодола принесла найбільше очок команді в обох виїзних поєдинках.
