Паскаль Котте переконує, що його знахідка зруйнує безліч міфів про "Мону Лізу", зокрема міф щодо того, хто зоб Науковці витратили більше 10 років, аналізуючи картину, розповів один із дослідників Паскаль Котте, пишуть ”Вікна” з посиланням на ВВС
За його словами, під найвідомішим витвором мистецтва да Вінчі ховається інший — раніший портрет. Зокрема, реконструкція знахідки демонструє жінку, що сидить і дивиться убік.
Крім того, за словами науковців, на відміну від Джоконди, яку можна побачити у паризькому Луврі, на ранішому портреті немає й сліду загадкової усмішки, що вже кілька століть хвилює поціновувачів мистецтва.
У музеї Лувру відмовилися коментувати ці заяви.
Паскалю Котте — співзасновнику компанії Lumiere Technology — надали доступ до картини у Луврі у 2004 році.
Пан Котте став першопрохідцем використання так званого методу збільшення прошарків (LAM), який він і застосував для вивчення “Мони Лізи”.
Технологія працює через “проектування серії інтенсивних спалахів” на картину, пояснює дослідник. Після цього за допомогою камери пан Котте вимірює рівні відбивання світла, що пізніше дозволяє йому створити реконструкцію різних прошарків картини.
”Ми нині можемо аналізувати, що саме відбувається всередині прошарків картини, і один за одним знімати їх, ніби чистити цибулину. Ми можемо реконструювати усю хронологію створення картини”, — заявив пан Котте.
Вважається, що Леонардо да Вінчі малював Джоконду у період із 1503 по 1517 роки - спершу у Флоренції, а потім у Франції.
Впродовж століть тривають дебати щодо того, хто саме зображений на цій картині: вважають, що це Ліза Герардіні, дружина флорентійського торговця шовком.
Проте пан Котте запевняє, що його знахідка може поставити під сумнів цю теорію. За його словами, Ліза Гегардіні, насправді, зображена на нижньому прошарку картини, а той портрет, який знаходиться на поверхні і який ми звикли називати “Моною Лізою” — це інша жінка.
Він також переконує, що знайшов іще два зображення під верхнім шаром картини: тьмяний ескіз портрету із більшою головою й носом, більшими руками і меншими губами і зображення мадонни із вигравіюваною перлинною прикрасою.
Водночас почесний професор історії та мистецтва Оксфордського університету Мартін Кемп не вірить у заяви Паскаля Котта.
”Я не думаю, що є якість проміжні прошарки, які репрезентують різні портрети. Я бачу це як якийсь більш-менш тривалий процес еволюції. Я абсолютно переконаний, що “Мона Ліза” — це Ліза”, — додає пан Кемп.
