«Український національно-визвольний рух живе, розвивається і бореться далі. Всупереч всім спробам та пропаганді ворога убити його. Минуло вже 15 років, як більшовицька Москва по-новому окупувала Україну в кінці Другої світової війни. Більшовики прагнуть стерти з лиця Землі українську революційну боротьбу всіма засобами тоталітарної системи. Українська повстанська армія, Організація українських націоналістів і вся українська нація склали в цій боротьбі дуже важкі жертви. Але, зламати прагнення України за свою незалежність ні знищити її керівну революційну силу — Москві не вдалося», — говорить Степан Бандера.
15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова, передає Gazeta.ua.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років в’язниці.
Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв’ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».
20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.
